С.Н.І.Д. (Саме Наше Існування – Дарунок)

Худе засмучене обличчя, тихі очі

І погляд в далечінь спустошено глядить.

Недоспані з жалю і горя ночі

І як же їй надалі жить?

В руках тремтячих до сих пір трима

Папірчик із вироком на всі літа:

Результат за тестом на ВІЛ та СНІД.

«- Ви хворі» -, сказав їй лікар-дід.

У неї до сих пір у вухах ще відлуння.

Вона сидить і думає, тисячі думок

Снують у мізку: життя стає, немов знущання.

А розум визбирує думи, наче пило смок

І палить серце міст на шляху до кохання.

У неї все немов у страшному сні:

Знов згадує ту ніч жахіть.

Ось років п’ять тому було зґвалтовано її,

Вона і досі від цього тремтить.

Обурення, безвихідність й печаль

Вдаряють в серце, колять, мов кинджал.

І сльози душать горло, мов маленька пектораль.

Її покинув навіть хлопець, що кохав.

У чом її вина, у чом її вина,

У тому що була зґвалтована вона?

Поліція нікого винного знайти не може,

Але це твердження невірне, схоже.

« - І нащо ж мені жить,

Коли я хвора і покинута рідними,

І що мені робить,

І як все це стерпіть, і силами якими

Цей біль і смуток в думці поховати,

Щоб серце і душа про це не вміли знов згадати?»

І через хвильку петлю готувала

Вона, і на ній вмерти мала,

Але устиг прибігти її хлопець

І ту петлю на шмаття розірвав:

«-О, що ти робиш, моя мила,

Я так тебе кохаю, як кохав.

Ти вибач мене, мила, досить

Образу в серденці оцю таїти!

Вибач, коли тебе хтось просить!

І годі думать, як собі зле скоїти!»

Він так молив її і так благав,

Що в серце їй надію враз уклав.

Тепер вона хотіла тільки жити

І ВІЛом більше не хворіти.

Але ж, але ж він на усе життя,

Але ж, але ж назад немає вороття!

Е, ні! Поки живе в душі у нас Господь,

Поки добро девіз життя усього

І поки не вмира надія,

Доти і іскорка життя не згасне,

І хворий знов здоровим стане,

Нещасний до щасливих знов пристане!

Два роки, мов віки,

Терпіння – муки,

Але вона усе пережила

І знов над нею вже панує красота.

Червоні щічки, ясні теплі очі

Упевнено глядять удаль.

І тихими, сонливими для неї стали ночі,

І вже не душить шию «пектораль»

І завжди біля серця носить

У лікаря узятий папірець.

Він щастя їй безмежнєє приносить.

Вона вважає його за взірець.

А справа в тому, що на ньому

Знов результати тесту й показання,

Але замість уїдливого плюса

На ньому мінус! Правда, та й по всьому!

Надія в себе, в чудеса і мрії

Перебороли хворь, як сильні ліки.

Отож, не опускайте ви вовіки

Заслаблих рук, не кидайте надії!