1

У морі болю затонула душа,

Закривши очі, відчуваю холод.

Страх охопив мене, неначе густий туман,

Привид темряви висить наді мною.

О, Боже, розкрий мої затягнуті крила,

Виведи з цієї безодні на поверхню.

Всередині горить війна нестримна,

Життя швидко плине, як річкова вода.

Але птахи щебечуть, квіти розквітають,

Світло і краса ще живуть на землі.

О, Боже, відійми від мене цей біль,

Даруй спокій, із війни вирви мене.

У тихому раю, на лоні природи,

Знайду я відпочинок і внутрішній мир.

Бо Ти, Боже, завжди був і будеш поруч,

Врятуй мене від болю, принеси світло і дух.

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

У лабіринті війни між днем і ніччю,

Темнотою блукаю, ясне світло шукаю.

Та всередині горить маленька надія,

Сонячне проміння в душу проситься.

Болюче відчувати ,роками кров тече,

Стогони мертвих людей  в голові звучать.

За свободу вмирати, заради інших стояти,

О, Боже, я дякую, що ще жива я.

У моїх жилах тече кров, пульсує життя,

Залишаються сили, щоб боротися далі.

Війна може розривати серця і мрії,

Але в серці лишається надія і воля.

Нехай цей біль навчить нас цінувати мир,

Нехай наша кров не проливається даремно.

Бо віримо, що одного дня війни скінчаться,

І криваві страждання обернуться в мирні сни.

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Моя душа, у віршах заключена,

Скрізь мої страхи, болі й переживання.

Віддаю їх світові на розтерзання,

Сотні кілометрів, вдалину занесені.

Але ще час не настав до зустрічі,

Ті підступні кати, злість і муки їхні.

В темниці сплетуться наші долі темні,

Як крук, вони очі мої виколюють жорстоко.

Але ще час помсти не прийшов до нас,

Та вороння здіймається із дерева.

Сокира змахує і  зрубане дерево ,

Втеча птахів, погана  ознака.

10 000 символів нічого не бачу,

Але хай цей вірш стане на знак солідарності.

Моя душа горить, але вона не зламається,

В серці моїм сила майориться через край.

Віддам усе, що в мені криється глибоко,

Щоб відчули біль і страждання світу.

Але вірю, що в кінці зламана буде тиранія,

І мир оновить наші серця в теплі любові.

Нехай цей вірш стане свідченням боротьби,

І нехай мої слова летять віддушиною.

Всім, хто переживає схожі катування,

Бажаю сили й надії, у серцях вічну волю.

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Ще трошки і все мине, я побачу Донбас,

Тарас говорив про це, вірив у нашу силу.

Я буду жити, крокувати вперед,

Мої руки не тримають зброю, але в серці волю.

Моя душа спрагне спокою і миру,

Не можу вмерти рабом, бачити пана над собою.

Біда велика висить над нашими головами,

Темні хмари закрили небо, але не забуду надію.

Це кінець настане, перемоги вінець прийде,

Ще трошки і свобода засяє як зірка.

Нехай живемо кожен день, наче востаннє,

Вірячи в краще майбутнє, в світлу перспективу.

Серця наші не зламають суворі обставини,

Вогонь у нас палиться, незгасимий і сильний.

Бо ми народ вольний, нескорений і мужній,

І ніколи не згасне любов до рідної землі.

Тож тримаймося разом, як брати і сестри,

Несімо у серцях надію і сонця проміння.

Ще трохи, й настане день перемоги,