Поезія мого життя

Німі вуста сновидінь

Чому приходиш ти до мене у сни?

Чому милуєшся ти мною

І очі все твої сумні

Та невдоволені собою?

Чому вуста твої німі, самі,

хоч прагнеш щось сказати

Ти бʼєшся в стіни камʼяні

Щоб душу розкувати.

Твоя душа пʼянка печаль

І очі — острі леза

Чому ж тоді я невзначай

Не оцінила все тверезо?

Мовчиш? То що ж тепер,

Прощай , мій милий образ

І силует в тіні завмер

І стих коханий голос

Німі вуста… і більше снів

Де ти мене шукаєш

Я відпускаю — без слідів

Хоч ти цього не знаєш…

Залишся в памʼяті моїй

Лиш тихою печаллю

Ти заховай у серці біль

За білою вуаллю.

Подобається

#1295 в Різне
#200 в Поезія
#1433 в Сучасна проза

Відредаговано: 15.07.2026