Поезія мого життя

Світ проти мене

Світ немов рівень, просякнутий громом,

Де кожен зустрічний здається фантомом.

Стріли летять в незахищену спину,

Простір—шукає твою слабину.

Та поки дихаєш — гра не скінчилась,

Це не поразка, а скупчення сили

Бо той, на кого летять ножі

Вчить сталь не боятись своєї межі.

Нехай цей сценарій горить і палає,

Хто вижив у пеклі — той страху не знає.

Ти вийдеш із гри, де чекали кінця,

Зі сталі в руках і з вогнем у серцях.

Подобається

#749 в Різне
#84 в Поезія
#1012 в Сучасна проза

Відредаговано: 27.03.2026