Поезія мого життя

А чи все це ненамарно?

Мій мозок не родить радості

«Давайте всміхатися !»…гадості

Витомилася від лицемірства

Чи від усього цього презирства….

Прагну я горсть дофаміну

Одягніть мене в щасливу личину

Я вимагаю спокою!

Та небо заходиться рокотом

І знову горить щось за обрієм

Змішається марево з попелом

Чиєсь щасливе майбутнє життя

Піде знов кудись в небуття

Дивлюся весна… така гарна

Але чи все це не намарно?

І після нас знов розквітнуть сади

Навіщо ти тягнеш себе сюди….?

Подобається

#749 в Різне
#84 в Поезія
#1012 в Сучасна проза

Відредаговано: 27.03.2026