Поезія мого життя
Мій ранок 24
Не хочу згадати, як все це було…
Ця тиша тягуча і пульс у скронях.
Нестерпно і гостро усе запекло,
І стало так мокро в холодних долонях.
Навколо застигла липка німота,
І телефон мій уперто мовчав.
Я з вами, рідні! Тривога пуста,
Хоч мозок від жаху все дужче кричав.
Війна почалась — так писали в новинах.
Де ти тепер? Як це сталося раптом?
Гірка тепла кава тече по судинах,
А світ похитнувся і став німим фактом.
На ватних ногах я дійшла до дивану,
А телефон мій і досі мовчав.
Новини роздерли ятрящуся рану,
І мозок від жаху невпинно кричав.
«Війна…» — колотилося пульсом у скронях.
Як рідні? Схопила я знов телефон.
Тремтіння у пальцях і серце в долонях
Почався шалений, важкий передзвон.
«Все добре, ми живі»… Та як далі жити?
Не знали ні ти, ні вони, і не я.
Та час пролетів… годі марно тужити,
Допоки в безпеці кохана сім’я.
Ракети літають, щоденні новини,
І все наче нормою стало навкруг.
Ми звикли уже до такої от днини…
Коли ж це закінчиться, милий мій друг?
#749 в Різне
#84 в Поезія
#1012 в Сучасна проза
Відредаговано: 27.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
