Поезія мого життя

Ми чужі…

Ми стали знову тими знайомими, що ходять повз серед людей

Такими далекими, й невідомими шляхами йшли серед дощей

Ми самі стали тими крайніми , що взяв провину у кулак

Ми шли дорогами оманними, і все робили просто так….

Чужі. Ми знов чужі і невідомі , гуляємо серед юрби

А був же ж час, коли оковами ми скуті були: я і ти

Всі лиха, грози і хурделиці пройшли ми разом : ти і я

Якби ж не вибір твій, не віриться, що не твоя тепер сімʼя…

Ми знов чужі... І тіні довшають, лягають мостом між життів,

Де ми вже кроків не приглушаєм, і не шукаємо мотив.

А час — не ліки, просто звичка є: не озиратись на ходу,

Хоч пам'ять серце перекличе ще, шукаючи всього мету..

Ми розійшлись, як ріки в паводок , змінивши задане русло

Тепер ми береги розмиті, де кожен — сам плека своє тепло…

І кожен день — це нова спроба , не бачити у снах оков,

Бо в кожного тепер своя дорога, і з іншим вже малюється любов.

Прощай... Це слово пахне попелом , від незгорілих ще листів,

Ми стали просто фоном, профілем, що випадково залетів.

Та вибір твій — то правда зкровлена, досталася нелегко нам обом

Ми просто люди. Просто зломлені. Майже з обпеченим нутром….

Подобається

#749 в Різне
#84 в Поезія
#1012 в Сучасна проза

Відредаговано: 27.03.2026