Поезія мого життя
Друге дихання
Коли здається — стеля занизька,
І втома впала каменем на груди,
А доля, наче річка гомінка ,
Змиває мрії і виводить в люди...
Ти просто сядь. У тиші, без вагань.
Хай пара кави очі затуляє.
Серед німих, несказаних зізнань
Твій внутрішній вогонь знов оживає.
І світ хай почекає за вікном,
Поки збираєш ти докупи сили.
Минуле хай засне глибоким сном,
Розправ свої зцілілі, дужі крила.
З ковтком гіркоти вдруг стає зрозуміло:
Це просто зупинка, а зовсім не край.
Берися за справу спокійно і вміло,
Собі скажи тихо: «Давай, вигрібай!»
Не здатись. Не впасти. Іти до мети.
Бо завтра настане ясне і прозоре.
Ми зможемо все крізь тумани пройти,
Бо ми то стихія. Ми небо і море.
#880 в Різне
#131 в Поезія
#1128 в Сучасна проза
Відредаговано: 15.04.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
