Поезія мого життя

Глибина мовчання

Давай помовчимо. Без зайвих драм.

Слова — це лише вихрі й урагани,

Вони несуть нам непотрібний хлам

На наші ледь затягнуті вже рани.

Найбільший в світі старий океан

Не марно нарекали колись Тихим

Він знає про шторми й підводний вулкан,

Та вчить нас спокійно дихать.

Бо істина там, де закінчився звук,

Де душі скидають фальшиві обіти.

Мовчання — це міст, що тримає без рук,

Це простір, де можна нарешті зустріти

Себе самого... Крізь товщу років,

Крізь піну образ і порожню втому.

Бо той, хто в собі океан підкорив,

Більше не прагне доказів грому.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше