Поезія мого життя

Море…

Мій спокій штиль перед закатом,

Моя тиша затиснутий крик.

Море не може бути нам братом,

Бо кожен із нас до безодні звик.

Думки як ті чайки: крикливі та білі,

Ріжуть надвоє небесну блакить.

Ми не потонемо в лагідній хвилі

Нас тільки вічність зможе зцілить.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше