Поезія мого життя
Попіл моїх слів
Життя — це «завтра», а не пил «учора»,
Вузька оправа для моїх заграв.
Це кухоль кави, це нічна промова,
Де Бог мене нарешті — вчув і взнав.
А смерть? Свобода! Видих! Поза межі!
Коли душа — мов вирваний листок,
Летить у прірву, в неземні мережі,
Де тиша, спокій і любові все ж ковток.
Не вірте в тишу! Тиша — це пожежі,
Що дотла випалять усе на дні.
Там кожен нерв — натягнуте безмежжя,
Там смерть — не сон, а крила вогняні!
Вони розібʼють цей застиглий лід
В останній, найяскравіший політ!
Я вам — лишаю попіл моїх слів…
І порожнечу спалених мостів.
#880 в Різне
#131 в Поезія
#1128 в Сучасна проза
Відредаговано: 15.04.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
