Поезія мого життя
Крок у небуття
Господи! — Стій! — Чи чуєш цей крок?
(Землю — під нігті, душу — у жменю).
Я не з тих норкових пелюшок,
Що мовчки приймають любов щоденну.
Світ цей — розколотий! Світ цей — скляний!
Хто там рахує мої сорокові?
Кожному — келих. Кожному — сни.
Мені ж — тільки терни у кожній розмові.
Слухайте! Ви! Що лишились живі,
Ви! Що не знали моєї гордині:
Я — є у кожній високій траві,
Я — є у кожній гіркій полині.
Не поминайте мене «спокоєм» — зась!
В пеклі я теж не знайду собі місця.
Я — це багаття, що не запеклось,
Жар, що тобі буде вічно сниться.
— Що мені хрест? Ця залізна вага…
— Що мені напис на сірім граніті?
Я ж бо — летіла! Я ж — дорога!
Найдорожча усім у цім довбанім світі!
Відпусти мене. Просто мене залиш.
Без кадила, без зайвого стогну, ниття.
Я — не попіл. Я — вічного інею тиш.
Вільний блиск вже другого життя.
#543 в Різне
#55 в Поезія
#785 в Сучасна проза
Відредаговано: 11.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
