Поезія любові
Тато
Тату, ти — міцний дуб у моєму дитинстві,
корінням глибоко в землі, гіллям — до неба.
Твоя долоня — груба від праці, тепла від серця,
вчила мене тримати світ у своїх руках.
Ти — запах свіжоструганої деревини й ранкової кави,
шурхіт сторінок книги вночі біля лампи,
голос, спокійний, як річка влітку,
що розганяв бурі моїх дитячих страхів.
Твоя любов — не слова, а тиха сила,
як вітер, що несе корабель через шторм,
як скеля, на якій можна стояти босоніж,
і знати: під ногами — вічність.
Я пам’ятаю, як ти ніс мене на плечах,
коли ноги не доходили до землі,
як мовчки лагодив усе, що ламалося,
і вчив: справжня сила — в терпінні й доброті.
Ти вчив мене слухати тишу гір,
бачити шлях у тумані ранку,
стояти прямо, коли вітер гне всіх навколо,
і захищати — тихо, без гучних обіцянок.
Навіть тепер, через відстані й роки,
я відчуваю тебе — тверду опору в спині,
як кору старого дерева, що тримає мене,
і шепоче: «Йди, я з тобою».
Тату, ти — мій найглибший корінь у бурхливому світі,
мій найспокійніший обрій над морем,
любов моя міцна, як граніт у горах.
Я люблю тебе так тихо й сильно,
що слова важкі, немов камінь у долоні,
люблю до тепла в грудях, до подиху,
що стає глибшим, коли думаю про тебе.
Дякую тобі за кожну мить, коли ти був моїм небом,
за те, що ти — моя сила, що стоїть поза мною,
як вічне дерево в центрі мого світу,
і водночас — у мені назавжди.
Відредаговано: 10.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
