Мама

Ти — тихий світанок у моїй душі,
де перше проміння лягає на долоні,
ніжно, як твої пальці колись гладили чоло,
коли світ здавався великим і страшним.
Ти — запах свіжого хліба вранці,
і шепіт дощу за вікном,
коли я ховався під твоїм крилом,
а ти тихо співала, щоб страх відійшов.
Твоя любов — не гучні слова,
а тепла чашка чаю в холодний вечір,
м'який светр, що пахне тобою,
і погляд, у якому весь мій дім.
Ти вчила мене слухати тишу,
бачити красу в простих речах,
прощати, бо світ і так болить,
і любити — безумовно, як ти.
Навіть коли роки сивіють скроні,
твоя ніжність у мені не згасає.
Я несу її далі — тихо, як свічку,
щоб зігрівати тих, хто поруч.
Дякую тобі, мамо,
за те, що ти є.
За те, що ти — моє серце
поза моїм тілом.

                                   *****

Мамо, Ти — перше тепло, що торкнулося моєї шкіри,
коли я ще не знала, що таке світ.
Твоя долоня лежала на моїй грудях,
і я дихала тобою, ніби повітрям.
Ти — той тихий голос у темряві,
коли сни були більші за мене,
і ти шепотіла: «Все добре, спи»,
а я вірила, бо це був твій голос.
Твоя любов — не вогонь, що палить,
а тихе полум’я свічки в долонях,
яке гріє навіть тоді,
коли вітер намагається загасити.
Я пам’ятаю біль твоїх сліз,
коли ти ховала їх від мене,
і як ти усміхалася крізь них,
щоб я не бачила болю.
Ти вчила мене відчувати світ серцем:
як листя шепоче восени,
як сніг тихо падає на волосся,
як руки можуть бути домом.
Навіть тепер, коли я далеко,
я відчуваю тебе в серці —
як теплий вузлик під грудьми,
що б’ється тихо: «Я тут».
Мамо, ти — моя найніжніша рана
і мій найглибший спокій.
Я люблю тебе так,
як люблять тільки раз у житті —
безумовно, до болю в грудях,
до сліз, що самі котяться.
Дякую тобі за те, що ти просто є.
За те, що ти — моє серце,
яке ходить по світу окремо від мене.