Бог любить нас

Бог любить нас не гучно — а тихо,
Як світло, що лишається вночі.
Він поруч тоді, коли важко і лихо,
Коли вже нема слів і сили в душі.
Він любить не «за», а попри й всупереч,
Коли ми втомились, зламались, пішли.
Його любов — не кара, не втеча,
А руки, що ловлять над прірвою злі.
Він знає наш біль ще до першого слова,
І сльози рахує, як зорі в пітьмі.
Його тиша — жива, Його ласка — основа,
На якій ми тримаємось у цім житті.
Бог любить нас в падінні, в сумніві, в страху,
У кожному «Боже, я більше не можу».
І навіть тоді, коли серце — у праху,
Він шепче: «Я з тобою. Я все ще люблю».
Його любов — не край. Його любов — дорога.
І ми не самі на ній, не одні.
Бо там, де є Бог — там завжди є любов.

                                *****

Бог любить нас у русі — не в спокої,
У кроці вперед крізь втому й страх.
Коли ми біжимо від болю,
А Він іде поруч, тримаючи нас.
Він любить у падінні — різкому, живому,
Коли земля ранить коліна й сни.
Піднімає не криком, не докором — словом,
Що знову вчить дихати й йти.
Він любить у виборі — важкому, щоденному,
Де серце тремтить між «піти» і «залишитись».
Його любов — як пульс невидимий,
Що каже: «Живи. Я з тобою. Не бійся».
Коли світ кричить — Він говорить тихіше,
Та Його тиша сильніша за грім.
Він входить у хаос, у біль, у спустошення —
І робить із попелу шлях, а не дим.
Бог любить нас не тоді, коли легко,
А саме тоді, коли край.
І кожен наш крок, навіть хиткий і неточний,
Він приймає як рух…
Назустріч життю.