Коли дім стихає
і день згортається, мов ковдра,
ти нарешті сідаєш у тиші
зі своїм серцем.
Ти — мама.
І в цьому слові вже є любов,
навіть коли ти втомлена,
навіть коли не вистачає сил.
Ти чекаєш.
Не вимогливо —
а тихо.
Як земля чекає весни,
як ніч чекає світанку.
Ти знаєш: любов приходить
не тоді, коли її кличуть,
а тоді, коли серце навчилось
бути теплим і відкритим.
Материнство навчило тебе чекати:
першого кроку,
першого слова,
першого “мамо” крізь сон.
І ця терплячість
живе тепер у тобі.
Ти не самотня у своєму очікуванні.
Твоя любов уже проросла
у маленьких серцях,
і вона повернеться до тебе —
іншим світлом,
іншим голосом,
іншою ніжністю.
Нехай цієї ночі
ти заснеш з думкою:
ти гідна любові —
ти вже її дім.
Відредаговано: 01.01.2026