Поезія любові
Любов — це тиха глибина озера на світанку
Зверху вода здається спокійною, майже нерухомою — ніжною, як дотик.
Але варто нахилитися ближче, і ти бачиш:
під цією гладдю — цілий світ.
У самій глибині сховані теплі течії,
які рухаються повільно, м’яко, ніби дихають.
Це ті місця, куди не видно здалеку,
але саме вони тримають озеро живим.
Любов — як це озеро:
вона не завжди кричить, не завжди яскрава.
Часто вона тиха — але безмірна.
Вона відчувається у дрібницях:
у погляді, який не хоче відводитись,
у доторку пальців, що пам’ятають тепло,
у словах, які не треба вимовляти вголос.
Коли ти ступаєш у таке озеро,
спершу вода холодна — бо ти боїшся.
Але що далі йдеш, то більше відчуваєш:
вона обіймає тебе, приймає,
стає частиною тебе і дозволяє тобі бути частиною себе.
І найглибше в любові — те, що вона
навчає тиші, в якій немає самотності,
а є дві душі, що розуміють одна одну
без слів і без страху.
Відредаговано: 22.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
