Отак бува біжиш наввипередки з часом,
І забуваєш озирнутися назад.
Отак бува наздоганяєш часто,
Всіх тих, хто стартував з тобою невпопад.
Та коли доля вимагає зупинитись,
Обурені на неї грішимо.
Мовля, на що я маю тут дивитись?
Самі ми свою долю творимо.
Обставини нас змусили забути,
Те що важливо в нашому житті.
Але ми маємо збагнути,
Що все що здобули не буде у ціні.
Матеріальні речі не приносять щастя,
І вже не тішить новеньке авто.
Суспільство стисне знов твої зап'ястя,
І не проявить співчуття уже ніхто.
З вовками жити... істина проста!
Всі знають їй продовження по суті.
Та лиш тоді, як розуміння пророста,
Кайданами і руки й ноги скуті.
До чого я веду увесь цей час,
І що хотілося б усім сказати.
Коли біжиш наввипередки з часом,
Не забувай подряпини перев'язати.
Життя - це не лише підйом по східцях,
Буває рів обмотаний дротом.
Але якщо тобі вдягають кільця,
Заглянь, що там за поворотом!
Відредаговано: 30.08.2024