Любов дитячими очима
Падали із свинцевого неба краплі холодної води.
І білий, мов сніг, песик із чорним носиком
Сховався до своєї затишної будки.
Побачивши його, дівчинка гукнула з порога:
— Сюди!
І він прибігає, пістрибує, хоче лизнути їй щічки,
Але вона дозволяє лише свої маленькі ручки.
Погладивши добряче, та давши смаколика,
Промовляє: ти мій гарненький, тепер — місце! До буди.
І песик, задоволений, виляючи хвостиком, біжить туди,
А дівчинка із посмішкою заходить до хати,
Де на неї чекає щаслива мати,
Щоб сказати «люблю» та обійняти.
19.03.2025
Dmytro kotur