2 Чорні хмари

Чорні хмари закрили мою голову,
Надія, як свічка, гнеться від вітру.
Світло тане, розтікається у темряві,
І я стою, мов тінь, у цьому мороці.

Кома — це мій стан, коли всі слова мовчать,
І з крапок ліплю коми, але вони не ведуть до відповіді.
Що робити? Що робити, коли кожен день — це боротьба?
Коли навколо кров і безнадія, що стікає з кожним кроком.

Я не знаю, чи є сили боротися,
Але кожний день — це новий бій.
І навіть якщо я падаю, я піднімаюсь знову,
Бо кожен день — це шанс боротися.

Навколо темрява, і я шукаю світло,
Можливо, в ньому знайду хоч краплю надії.
І навіть коли кров стікає з ран,
Я не здамся — я буду боротися до кінця.

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Соняшники у букеті — уже засохли,
Ти подарував мені такі красиві квіти,
Але все минуло, як вітер в полі,
Ти минув, і разом із тобою — усе.

Квіти засохли, і разом з ними
Почуття випарувалися, як спирт, без мита.
Наші емоції залишились порожніми,
Як порожні пляшки після дощу.

Без мита — наші почуття, без очищення,
Ми не змогли зберегти їх у собі.
Нічого не було, лише ілюзія,
І тепер ми інші, ми не ті, що були.

І лиш соняшники в букеті — свідчення,
Що ти колись існував в моєму світі.
Але вони засохли, як і наші спогади,
І тепер залишилось лише туманне відчуття.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Дзень дзелень — телефон, але я не відповідаю,
В мене немає часу на плачі й сльози.
Сьогодні і так дощ, і серце мокре,
Змерзла в ноги, а всередині — холод.

Іди собі лісом, іди своєю дорогою,
Я більше не буду твоїм притулком.
Ти йшов, і я була твоєю тінню,
Тепер іди, і хай твій шлях буде без мене.

Вже не чекаю, не сумую,
Ти не приніс мені ні тепла, ні світла.
Іди собі тим життям, що вибрав,
Я відпускаю, хоч і важко — вже без тебе.

Залишай все позаду, ці миті, ці слова,
Ти — як дощ, що пролився і вже пішов.
Я буду сама, буду своя,
І не озирнуся, коли ти підеш від мене

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Штахети похилились, мов старі дні,
Стара хата пам'ятає кожен крок.
В казані варився борщ, гарячий, смачний,
А на поличці — грушеве варення в банках.

Стільки митей із дитинства, тихих і яскравих,
Наче сонце, що впало на поріг.
Ті голоси, ті сміхи, той запах хати,
Але все минуло, як літо, що не повернеться.

І я минаю, так само, як і все,
Мов тінь, що тягнеться через час.
Але ці спогади залишаються в серці,
І в кожному кроці я несу їх із собою.

Усе минуло, і я минаю,
Як туман, що поволі розсіюється.
Але залишиться в мене це тепло,
Ці миті, що стали частиною мене.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Замерзла річка, спить риба в глибині,
Сплять мрії, сплять надії в тій тиші.
Сукенка висить в шафі, чекає до весни,
Як і я, надіюся, доживу до світла, до нового початку.

Надіюсь, побачу цвіт магнолій,
Як розцвітуть їхні ніжні пелюстки в сонці.
Надіюсь, побачу вишневий цвіт,
Як море білого квіття накриє землю весною.

Надіюсь, почую спів птахів у небі,
Як вони розбудять світ від зимової тиші.
І я, знову вільна, зустріну новий день,
З надією, що все ще попереду, попереду весни.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Голі дерева, обшарпані вітром скроні,
Стоять мов забуті старі вартові.
Де не де пролетить птах, як тінь у небі,
І знову тиша, холодна, як сніг.

Так зимно в полі, жодної душі,
Лиш вітер блукає між ланів.
А мені ще стільки йти, стільки зробити,
Шлях здається довгим, а в серці — порожньо.

Шоколадний батончик у кишені,
Тимчасова радість у цьому холоді.
Але така краса — українське поле,
І хоч змерзлі пальці, я не зупинюсь.

Як же це красиво, коли землю вкрила біла перина,
Як немов усі болі зникають під снігом.
Він накриває, мов покривало, все,
І я йду, йду, шукаючи свою дорогу.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

У житті мета — її б знайти,
Щоб не блукати серед темряви ночі.
У житті сенс — його б відкопати,
Як скарб, що схований глибоко в землі.

Що робити? В голові буревій думок,
Я гублюсь у них, втрачаючи орієнтир.
Мене зносить із основної дороги,
Я блукаю, шукаючи шлях до себе.

Загублена серед другорядних завдань,
Вони відводять мене від головної мети.
До мрії дійти — це, мов, себе побороти,
Поставити перед собою виклик,
І не дозволити сумнівам іти попереду.

Я знову йду, крокуючи в темряві,
Шукаю свої зорі, бо знаю — є вони.
І навіть якщо блукаю, впадаю в розпач,
Мрія чекає, і я знову встану на шлях.