Більше року триває війна, страшна, безжальна.
Ми щодня живемо, як на пороховій бочці.
Ілюзія, що ще два тижні, ну ще два, потерпіть...
Ну ще два останніх, і все – як обіцяли нам,
Вже давно закінчилася. Невідомо, як все піде…
Залежить від багатьох факторів,
Як виявляється: яка погода, чи дощить,
Чи на фронті болото, та чи може просуватися
Техніка до ворожих позицій, чи її достатньо?
Зрештою незрозуміло, як завтра поведе себе Європа,
Китай, Туреччина. Скільки зброї дадуть
І коли… А де ваша? Що ви досі робили?
Логічне питання. У нас війна з 2014 року
А хто ж за все це відповість? Ніхто звичайно ж.
Не майте ілюзій. А ще раніше: хто армію скоротив
Та все знищив на корені, роздерибанив?
Та що ви, то вже так давно в минулому,
Хто вже про це пам'ятає, давно всі забули,
А винуватці бабло через офшори пропустили та загуло.
Тепер вони чисті, законослухняні бізнесмени, не докопаєшся.
Забудьте, не майте жодних ілюзій. Хочете посперечатися?
Пригадайте Іловайський котел, Дебальцеве…
І знову до справ сьогодення, бо на нині це актуально:
Як довго все це триватиме, і скільки нас з вами загине
Залежить від багатьох факторів і серед них:
Чи отримає русня дрони від Ірану та комплектуючі від Китаю
І той перелік ще доволі великий. Не майте жодних ілюзій!
А ми й далі живемо, як на пороховій бочці.
Хтось будує підступні плани, а у когось амбіції,
А у нас кожного дня гинуть мирні жителі, діти
І хлопці на фронті. Марсове поле у Львові
Чорніє могилами та так в кожному селі й місті.
Місця бракує, як глянеш, серце розривається,
Від болю душа стогне… Не можливо це прийняти
Не хочеться, але так є, істина: поки хата не горить своя
Та вогонь не обпалює обличчя, не смердить горілим
І душа не болить за своїм, рідним,
Всім насправді байдуже за великим рахунком.
Що ви там, українці, як ви там, тримаєтесь?
Висловлюємо співчуття і занепокоєння…
А що ми хотіли? Всі ці роки де ми були? Чим жили?
Не майте жодних ілюзій! Нам трохи допоможуть,
А все решта доведеться винести на своїх плечах.
Відредаговано: 18.02.2025