11.
нічне (з дитинства).
1. у зоряну ніч...
темна ніч і сяють зорі,
шелестить у травах вітер...
раптом як у полі коні
заіржуть на пасовищі
і духмяну конюшину
перемнуть нестримним скоком
та й умчаться в різні боки
коні в полі від луни,
лине що з того іржання.
але всіх...усіх! зберу я
до одного струнконогих,
ноги спутаю їх в пута...
а от з коня,
з вуханя прудкого свого
зніму збрую
і щасливий біля огнища замру.
замилуюся на іскри,
що злітають вгору бистрі
і згасають наче зорі
поза обрієм у мрії.
тільки впевнений...я знаю
те, що обрію немає -
є лише ці коні, поле,
вітер, полум"я і я...
ну, звичайно ж! бульба також,
що печеться,
що лежить в жаринах жовтих,
в сітці присок золотій...
острів мій повільно суне
крізь простори неозорі.
дід, цвіркунчик невмирущий,
сторожує Всесвіт мій...
2. ...у ніч дощову.
ніч ця таш,
ні тобі лун.
гля, погля -
онде там клус!
сон йде геть,
хрума ніч кінь,
спад мжи в із,
в хлані бризк тінь.
зніт знов ник -
жаху знак, див.
лунь - крик тьми.
лусту вкрив дим.
ріж, не їж
хліба кус в ніч -
світ од ватр
в звіра лик...ич,
як свій мент
татам жде жас -
вбий, вціль в ю,
поки є час.
бо ж є ти
і вогню тріск,
ніч без рун,
темінь, степ, ліс.
кинь ніж в тінь -
втоне олжа.
кущ не звір,
гуком ллє мжа -
том та дрож,
шурхіт як рик.
спи собі,
привід бо зник.
хай вмре ляк!
прийде най сон!
аж щоб до
явлення лон...
зак ліг дим,
звіялась пря.
спи со-бі,
скоро зо-ря...
12.
дитячі феєрії (зі спогадів)
1.
...бігаю берегом моря - сміюся срібними бризками - нас багато - ми вихлюпуємо на берег медуз і засипаємо їх піском, аби обігріти - жаліємо їх, змерзлих настільки, що аж білі, рожеві і сині - риємо у піску басейн для піскариків та інших спійманих майкою рибок - ловимо крабів і морських коників - ми дурачимося з хвилями, занурюємося в них своїми тілами - лягаємо у розпечений пісок, вбираємо у себе сонце......на екваторі моїх спогадів сонце завжди в зеніті......квіти збираю - збираю нектар разом з бджолами - пісні птахів злітають у вечірнєє небо - м"який запах стиглих абрикос стелеться у повітрі, що просякнуте свіжістю моря - і північ - і ніч - і сходить місяць до нас, на сплячих в обличчя дивиться у вікно і крізь відчинене вікно своїми долонями ніжно гладить наші крихітні долоні і сумує чомусь...на екваторі моїх спогадів місяць також завжди в зеніті...
2.
...небеса, то брості феєричних хмаринок - птахом злітає і завмирає вечірня зоря над обрієм моря - складені крила птаха у сні пелюстками казкової квітки - і у плескоті зливу помаранчевих блискіток сонця корабель загадковий чекає на нас - через трави і квіти до нього добігти крізь поле - з останньої сходинки, з променя зістрибнути і, злегка хитнувши веселим стрибком, на палубу втрапити врешті - і мандрувати світами у мрії за мріями... - але зорептах прокидається, з шурхом злітає - і звіяні подихом жалю спурхнуть в останнє метеликом мрії - сутінки світлими тінями місяця літа буденно спадають у ніч...
13.
синдесмія (абрис)
о, абро! на дні океану чорної кальки...-
де плями яскраві і тіні, і крапки
де щільні фіранки
по вісі симетрії наче овоїд
зосібна і оїд
де риски, відтинки, фіорди і ози
де від верболозу яса у альтанці
листя осіннього танці
під повівом норду
що осмос і ломус, і орто
де над усіма
на вітрах наче скалка
біле вітрило уламку
де хвиль штормових огони
і мето
й розлами... -
там абра на дні океану чорної кальки.