4.
* * * *
учора була буря.
дерева у саду додолу гнула
і зламане гілля кидала по городу.
і потрощила дах на хаті.
зірвала капелюх з моєї голови -
він наче птах безпомічно крутився у повітрі
і раптом зник - мабуть упав у річку,
там десь, у гаю...
в городі я прибрав.
дерева у саду - як зміг - підлікував,
а далі вже залежить від землі -
чи сили дасть вона рослинам.
тепер сиджу на лаві у спочинку
перед тим, як лізти по драбині -
чинити дах і класти черепицю.
...сиджу.
курю.
сумую
на себе злий -
за стільки літ так звик до капелюха,
що ця картата кепка, яку напнув зрання,
для мене як зневага, ганьба, позорище, образа,
приниження усього чим я жив,
покривдження минулого мойого...та годі вже!
дурня якась...
он, збирається на дощ...і буде таки злива!
на дах потрібно лізти - діру хоча б накрити толем...
а взавтра вже візьмусь серйозно я до справи.
...сьогодні надто пізно.
5.
* * * *
вже давно байдужо дуже
ті вітання наші линуть.
і хтось харкає в калюжу
на уламок неба синій.
враз натужно розсміється
і стрільне в калюжу синю
тютюнового бичка.
і пошарить біля серця
у кармані піджачка.
скаже щось і скулить плечі.
увійде у тихий вечір,
у барило, що без дна -
де потужно тихі кроки
відзеркалює луна.
а в кінці того тунелю...казна-що!
в далі імлистій
хтось розгойдує орелю -
чистий, може, чи нечистий...
зорі там чомусь згорають -
дим накреслить завиток,
закарлючки ті зривають
і накидають хусток,
щоб не дуло в шпари світу...
ватру палить дітвора
на зупинці біля скиту,
зяє де така діра... -
що й нема чим затулити!
...от, такі ось, бач, діла...
6.
* * * *
у цих святах залишися останнім
на ключ замкнути ятку назавжди,
аби ніхто не зміг упасти в яму
і вкрасти маску, вскочити в пітьму.
впаде хай ключ, утопиться в кишені
твоїх широких клоунських штанців... -
в самотність увійдеш як у пустелю,
де міражі танцюючих слонів.
в душі умить злеліється надія,
що спека ця скінчиться, лине дощ... -
і контур суму зрушиш на барханах,
занурюючи капці у пісок.
...сліди усі завіє жовтий вітер,
бархани знов сховаються у сум.