збіговисько тіней
майбутнє всяке нам
малюється в уяві.
але в останній час
нам янголом гонець
несе тривожну вість
у обладунках слави
про апокаліпсис
і Всесвіту кінець...
самотній сталкер йде -
наосліп йде до мрії.
але її нема.
там лише пил і тлін,
отруйний простір, в час
товсті вповзають змії,
у захваті оман
скрекоче із руїн.
там передсмертний крик
у сутінках офірних
і гейзерами кров
з жертовних б"є шурфів -
підхоплює яку
своїм інстинктам вірна
бліда ропуха, п"є
і не спиняє спів.
там скулені в плечах
у балахонах тіні
затоптують в землі
останні промінці.
і глиняний бовван
зі спижевої кінви
гігантський
полива
росточки брехунців.
лускою скрізь усе
огорнуто і вкрите,
повільно зверху слиз
зливається липкий
й в зруйновані світи
спадає сталагмітно
і б"ється наче лід
безколірно кілкий.
між тіней в каптурах
у дзвониках жартунчик
регоче в несвіт цей
із блефу й небилиць -
від реготу аж він
плює вогнями з кручі,
байки тороче про
під масками лисиць.
і стовпище тіней
його уважно слуха
про хитрощі усі,
яким настав кінець -
припнуто держака
до його капелюха
і в брязкіт з мімікрій
лопочеться стягець.
циклоном в небесах
замок і таємниця
годинника століть,
що замкнено на схов,
якого відчиня
хижацьким дзьобом птиця,
секундочки клює
окрушину немов...
і далі так усе.
в мізку зриває клепки!
у цей фатальний час
умертвення на згуб.
між тіней постає
запитанням дилема -
спинятися чи йти
наосліп у пітьму?..
бо всюди розрух, зло
до чого б не торкнулись
у час втручань своїх
в природну суть речей -
спотворили життя
та й так не схаменулись
і граються усе
в героїв і нікчем...