равликова мрія
піду на скелю.
там ласо хмар
кинуто знехотя вітром зітхання
і плай наче плаз
що вічно повзе до вершини.
звідти,
ламаючи всяку рослинність,
брили з гуркотом падають вниз.
там, над нею
дугою горнеться райдуга
до роздолля між блискавок хмар.
там у кареті катається грім
і буревій оберемками цвіт
висипає на села, селища і міста.
й на похмурих людей,
день у день що у праці.
і на дітей, що поглядом цілять у сонце.
там, на скелі,
вершині самій -
ловелас буревій
в обіймах смішливої райдуги падає,
хапає коней за гриву,
що возять карету грізного грому,
котрий кидає блискавки у буревія -
але обійми його заміцні...
на скелю піду
від скельної тіні,
аби звідти поглянути вниз -
тінь сягає від неба до моря,
від сяяння блискавок
вся золотаво зелена.
зі співом пташок тінь весела і вільна,
в ній проходжаються газдами звірі -
сонце над ними короною з променів.
під скельною тінню травоїдні щипають траву,
а хижаки полюють на травоїдних;
в павутинних тенетах б"ється комаха;
бабки леліють прозорими крильцями в синьому небі
і тому такі красиві над квітами;
співає вечірню цвіркун
і коник вистрибує вище за всіх
й питається:" ...котра година?.." -
і карколомно скаче до хижі;
мурашки у клопотах, ніколи й глянути вгору,
стурбовані сонце за скелею в пізню годину
та буревієм грози, що на скелі розгойдує райдугу...
піду на скелю,
подивитися - в чому там справа?..
якщо не розчавлять,
звичайно.
що мені час -
в мене дім за спиною...