Поезія 2025
З двох до п'яти
З двох до п’яти мені снились дивні сни,
В пам’яті моїй слід залишили вони.
Може, це банальний збіг, може — щось і більше,
Хтось подумає, що псих, або щось ніжніше.
Тринадцяте лютого. Тринадцять в сім’ї.
Гуляємо з друзями — розлом у землі.
«Друзяко, не бійся, ходімо за нами!» —
Та голос гучніший у темряви брами.
Сонце яскраве день тримає в обіймах,
Чорна межа на шляху, як у фільмах.
Ще мить — і падіння, без шансу на зліт,
В тунелі безкраїм смерть навіяла гніт.
Світло з’явилось в тунелі, як знак,
Та знак той — жахіттям відчувся на смак.
Руками й ногами вчепився за край...
Хто ти, скелете? Скажи! Почекай.
Чорно-біла картина очі накрила —
Пагорби скрізь, скелети, могили.
Вітер що сили дме, не жаліє —
Розум малого від страху німіє.
Погляди мертві дивились на мене,
Та зовсім не злісні — скоріше священні.
Після скінчилося те сновидіння...
А може — містичне моє провидіння.
Якось проснувшись я в дев’ятнадцять —
Збагнув дивину: де ті тринадцять?
Порожньо стало на душі і в домівці...
Ті сновидіння тепер — як на плівці.
Відредаговано: 22.06.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
