Поезія 2025
Сповідь Жнеця
В безкінечнім вихрі циклів,
Від початку й до кінця,
Має вести купу списків
Втомлена душа Жнеця.
Якось вдома я сидів, а до мене Жнець явився:
— «Сергіелю, зроби кави». І на сповідь попросився.
— Знаю я тебе з малого, коли впав ти з гаража,
Не забрав тоді з собою, бо світилася душа.
Ми домовились із нею: як дозріє — повернусь,
Але не забрати щоб, а на сповідь попрошусь.
Я був, м'яко кажучи, у шоці,
Це для мене дивна новина.
Цукру кинув нам по ложці,
Поруч всівся на диван.
— Цілу вічність я блукаю по Всесвітнім полотні
І людську іскру збираю, як погаснуть їх вогні.
Розумію, що у всіх є своя життєва ціль,
Та моє вічне завдання — це нестерпний серцю біль.
— Коли я приходжу в дім за безсмертною душею,
На додачу сліз цунамі забираю разом з нею.
Я втомився нести хрест свій, хочу відпочити...
Може, зміниш не надовго? Будемо дружити?
Що мені залишається робити?
Взяти ненадовго хрест Жнеця,
Щоб міг трохи відпочити —
Будемо дружити до кінця.
Я побачив, я відчув, як важко праця та дається,
Як душа кістки кохає і до рук Жнеця не рветься.
Але за короткий праці час дещо зрозумів і я —
Смерть не ворог — це частина нашого життя.
Тож живи на повну і не думай про Жнеця,
Прийде темрява до кожного, щоб почати все з нуля.
Поки в просторі блукав,
Іскри вогнища збираючи,
Жнець баладу написав,
Яку зараз ви читаєте.
Відредаговано: 22.06.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
