Коротка історія довгих язиків

Не підпишем документа, що нашкодить Україні —
Пролунало хрюкотіння, в інтернеті є й понині.
Зброя чиста і готова, всі до бою,
А сам підпис на папері… Ех, не маємо ми волі.

При кориті всі співають, немов янголята,
А в реалі хто ви є? Та ви — гірше ката.
Кат хоча б не обіцяє і виконує роботу,
А ви з білими носами викликаєте блювоту.

В дев’яносто четвертому — пісенька про єдність.
Для народу «приватизація» — це фіктивна щедрість.
Промисловість підняти — для країни в пріоритеті,
Як до справи дійшло — дерибан… Був в наметі.

У дев’яносто дев’ятому — мільйон робочих місць.
Щоб кормушка була ближче, обіцяночки неслись.
«Сильна виконавча влада — запорука порядку!»
Неважливий переможець — нам не буде саята.

Свобода, демократія — різні лозунги ми чули:
Свинарчук і Хабарчук — незалежності минуле.
«Разом нас не подолати! Станемо стіною!»
На народ плювали ви — не були горою.

У дві тисячі десятому — «Україна для людей».
На золотому унітазі хтось понюхав супер-клей.
«За стабільність і добробут, він почує кожного!»
Дяка Богові від нас за ясновельможного.

Потім — «жити по-новому» і «без олігархів»,
Хрюкнув солоденький, коли став при владі.
«Томос, безвіз, армія, мова і віра!
Бізнес в росії продам одразу після ефіру.»

Жадібність підпитує слабкість — і навпаки,
Перевертається Хмельницький у себе в труні.
Далі писати не буду з відомих причин…
Дві тисячі двадцять п’ятий. Поки що — мовчим.