Балада про землі України

Жив народ серед степів і лісів —
Українська родюча земля.
Лиш розвитку, спокою, миру хотів,
Та не дали сусіди життя.

Готи, гуни, кров і вогонь
Розривали спокій буття.
Піднімемо меч над головою —
Тільки в єднанні наша броня.

І ось утворився Антський союз,
Об’єднались всі племена
І дали відсіч — подолали об’юз,
В історії залишили слід на віка.

Але чорнії хмари знову накрили
Вільні землі родючі.
Авари прийшли і розбили союз,
Та все ж не покорили.

Билися жорстоко — не на життя, а на смерть,
Щоб місце під сонцем мали.
Прогнали назавжди — це нашая твердь, —
Сказали у слід генерали.

Поляни, деревляни і сіверяни —
Територія на всіх одна.
Союзів шукали і об’єднали
В державу всі племена.

Постала могутня Київська Русь
Зі сліз матері і крові отця.
І наглим сусідам зробила всім кусь,
Щоб знали, чия ця родюча земля.

Ну що ж ви за люди? Ну не сваріться,
Бо прийде підлий сусід.
Вам гроші і влада — та хоч удавіться
І згиньте, щоб зник ваш і слід.

Як сарана налетіли монголи —
Сили на спротив були.
Владою очі князі зав’язали —
Гординя і жадібність — наші хрести.

Нехай так і буде — гори вся земля
За наші страшні гріхи.
Прийде той день, погаснуть поля —
І ми запануєм вже назавжди.

Князівство Литовське, Польська держава —
Де місце своє нам віднайти?
Османська імперія і царство московське —
Козацтво поможе біль цей пройти.

На сході, на півночі — всюди були,
На заході, півдні кров проливали.
Чужого не треба — своє б віддали,
І наші кордони всі б поважали.

Російська імперія, Радянський Союз —
Нас... не подолаєш.
Війна, репарації, Голодомор — бісівський блюз.
Господи, Батечку, ти ж усе знаєш.

Та Господь нам не винен —
Кузня в наших руках.
А що зробиться й згине —
Діло в явних гріхах.

Груди давить, голова горить
За вільну Україну.
Серце крається, душа болить —
Знов продали перлину.

Можновладці-корупціонери —
Де ті чисті руки і думки?
Хто наважиться піти проти системи?
Хто поставить крапку у війні?

Отака балада є про Україну:
Відрубали шмат.
Але наш народ не згине —
Зробить шах і зробить мат.