Поезія 2025

Балада про вічність

Яке загадкове наше буття,
В кожному атомі є запитання.
Спочатку планета наша — Земля,
А потім і космос зігрітий бажаннями.

У серці самому — залізна руда,
Під тиском розплавлених душ.
Це матінка наша, старша вона
За рідну по крові — Іллуш.

Мантія — кров, а шкіра — кора,
Люди, що ми тут робимо?
Фауна і флора — наша сестра,
Яку ми так пристрасно любимо.

Вітер зіграє на струнах морських
І понесе ці ноти до гаю.
Пташка у лісі підслухає їх,
Та новий дует хітом пролунає.

Лагідний промінь пестить планету,
Мов доньку найкрасивішу.
Мрії літають десь біля комети,
Хочуть вловити темряви тишу.

Зоряний шлях — невід’ємний спадок,
Пірнем в океан космічних вод.
Невідомий, буремний, там свій порядок,
Та в нас буде флагманський флот.

Ми люди, атоми, ми зоряний пил,
Ковані з первісного матеріалу.
Всесвітній кінець не буде простий,
Прийдемо разом до цього фіналу.

Подобається

#1552 в Різне
#287 в Поезія

Відредаговано: 22.06.2025