А він так далеко,
Аж на Бора-Бора,
Але острів той
Робить його хворим.
Білосніжний берег,
Та лазурні хвилі
Не дають покою,
В серці лише зливи.
Часові пута,
Сковують поета.
І його мета,
Наче та комета.
Сонце оминає,
Кидає хвоста.
Навіть надихає
Втомлені вуста.
Втомлені вуста,
Що кричали досі.
Чиркали листа,
На піску тім, босі.
Та вхопити важко,
Ковзає рука,
Розділ крижаніє,
На душі туга.
І доби відбиток
Його шию криє.
Там у небі чистім
Чубата чайка ниє.
Вона лайкою жбурляє,
Червоніють вуха,
Але мчить він за хвостом,
Він її не слуха.
Хоче вбити день,
Але не вдається.
Клавіша на ноуті
Поету не дається.
Відредаговано: 08.11.2025