Скільки побачили наші небеса,
Що на думці носить матінка-Земля.
Бачу картину, що кинула коса, —
Людство заплітає, й несуться чудеса.
Будуються мури розміром з секвою,
А після рівняються з рівнем землі.
Хотіли б ви бачити, відповідь якою,
Перед ликом смерті — на її межі.
Що амбіції бажають з хаосом в обіймах,
Коли літаки пронизують чийсь дім.
Хтось побачить жах — але тільки у фільмах,
Дехто наяву — і для всіх стане чужим.
Біль, як званий гість, — ляже на рядки,
Щоб донести думку безликого поета.
Цвіль — ніхто не їсть, не візьме й до руки,
Та в собі несуть, як придбані секрети.
Розкидані іскри по нашій планеті,
Що несуть тепло на серці й у світ.
На шляхах мозолі метрами натерті —
Це все для небес підсвідомий звіт.
Відредаговано: 08.11.2025