Поезія 2025 ( 2 )
А що якби
Вони були, існують і тепер,
Та вже немає величі такої.
Мовчання чую з глибини озер —
Шепоче геноцидом і війною.
Там сонце сходить кожен ранок,
Порожні землі променем лоскоче.
Блідим туманом вкритий той світанок —
Сумний Маніту, вседесущий Отче.
Колись Маніту був співучий і веселий,
Для нього грав на флейті Кокопеллі.
Тлалок щедро дощ на землю встелить —
Було колись, поки не вкрали у них землі.
Немає більше вільного Білого Пера,
Який стрибав через багаття миру.
Не зловить рибу мешканець Тімукуа
В річках колись просторої Флориди.
Їм пращур вказував дорогу по зіркам,
Тепер, Біхо, ви компасом нам стали.
Дивлюсь на небо, молячись богам,
Аби до миру мою спрагу вгамували.
Шошони, Зуні, Норі, Команчі —
Осколки дзеркал розбитих часів.
Ірокези, Черокі, Навахо, Апачі —
З болем живуть минулих віків.
А що, якби не зникли ті стежки,
Де м’яко падала нога бізона,
І дим здіймавсь до неба, мов думки,
А не як попіл згаслої ікони?
Відредаговано: 08.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
