Пару новел. 2. Справжнє життя.

Коли після стількох років невідомості та відсутності будь – яких контактів отримала від нього повідомлення, вона зрозуміла, що та давня історія її кохання матиме продовження. Його поява у її житті стала, як і минулого разу, раптовою та абсолютно неочікуваною.

Звично зайшла у Фейсбук передивитися новини, повідомлення і запити. Було одне запрошення у друзі.

• О, 1001 буде, - задоволено промовила.

Чомусь захоплювала ця гра у збір друзів. Відчувала, як соціальні мережі затягують, навіть людей із таким серйозним видом діяльності, як у неї. Вона була лікарем. І чи то бажання розслабитися, чи дійсно прагнення спілкування, а чи, навіть, обов’язковість бути на «виду» поступово затягнула її сюди.

Відкрила запит. Запит подружитися  у соціальній мережі скинув він. Її давнє і єдине, до того ж таке солодке і водночас терпке, але на жаль, не вдале кохання. Було помітно, що сторінку тільки – тільки створив. Не мав підписок, багато фото, друзів. Вона прийняла запит. Потім зайшла у «Фотоальбоми». На основній фотографії він був уже доволі сивий, але все ж такий привабливий, як і в молодості. Їй трішки защеміло у грудях, тихенько пищало у вухах. Так бувало, коли вона хвилювалася. Його погляд зовсім не змінився, такий же проникливий та глибокий. Враз відчула ніби у тій солодкій юності він дивиться на неї на березі їхньої ріки, дивиться так допитливо, так глибоко, так меланхолійно і люблячи, що не ставало сили встояти на місці, не доторкнувшись до нього. Тоді це було пекло, стояти поряд нього і не торкатися його. Зараз відчувала, щось подібне, лише значно послаблене монітором ноутбука. Хоча відвести погляд від фото не мала сили. Чи то увагу втримував його образ, зображення чи її спомини і згадки.

Обстеження його сторінки показали, що у нього є донька років п’ятнадцяти і красуня – дружина. Усі фото, вісім одиниць, були зроблені на природі. Якесь невідоме їй, мальовниче місце. Лише його фото із посрібленим, кучерявим і таким як і тоді, густим волоссям та вольовим поглядом було зроблене у приміщені. Фото ніби випадкове, він напевне не очікував, що його знімають, так як надто зосереджено дивився у далечінь.

На сторінці зазначалося, що працював у театрі.

• Таки пробився,- посміхнулася, - молодець…

Вона пам’ятала кожну зустріч із ним, кожну мить, яку вони провели разом. Пам’ятала той жар у його очах, коли він говорив про постановки, п’єси, модернові підходи до класики, сюжети і ще багато речей, які так сильно його захоплювали, що він навіть не помічав, як вона наповнювалася бажанням і лише очікувала його слова. Та що там слова, кивка голови і вона була готова кинутися до нього в обійми. Потонути там, згинути аби лише із ним, аби відчути на смак ту солодку млость його очей.

Він був неймовірний!

В той час він лише закінчив інститут культури і по розподілу попав у театр їхнього міста. Його чекала, як він сам говорив, довга дорога до слави театральних підмостків, довга кар’єра до головного режисера. Потім, звичайно, переїзд до столиці і робота в одному із національних театрів.

• Лише справжні зірки зможуть втілити мої ідеї, а справжні зірки бувають лише в столицях!

Вона все більш захоплювалася, споглядаючи фото і читаючи сторінку. Його пости були суцільно про театр і літературу. Сповнені мудрості і розуміння процесів театрального мистецтва. Відчувалося, що він був щасливий. Вповні, від життя і від професії.

Вона раділа за нього. Чомусь відчувала тугу і тяжіння до нього. Так перша її любов, але ж така давня і така вже призабута, що видавалося не мала б так непокоїти її серце. Але ж ні. Неспокій закрався і починав розбурхувати її все сильніше і сильніше. І навіть наступного дня, вона серйозний лікар, завідувач терапевтичного відділення величезного медичного центру, не могла сконцентруватися на роботі, на подіях і обов’язках, весь час перебуваючи у задумі і солодких, надто терпких споминах про нього і їхні стосунки.

Вони надто довго йшли до сексу. Надто тяжко їй було триматися і відчувати на собі його бажання, але не бачити дій. Він ніби спеціально тримав її у напрузі. Нарощував сексуальний тиск, аж до того, що він ставав нестерпним. Аж до того, що вона була не в силі терпіти і тримати себе у руках. У неї виникало бажання поговорити із ним про це. Вона починала відчувати себе ніби небажаною. Але ж його погляд говорив про зворотнє. Їхня перша ніч була прекрасна. Її тіло згорьоване за ним, переповнене бажанням і солодкою істомою дало їй непомірну насолоду. Вивело її свідомість на інший рівень. Ніби вона побачила, щось сокровенне. Тої ночі вона відчула, що вона жінка. Зрозуміла, як це – бути жінкою.

Потім ще два рази вони були разом. Лише два рази. Він багато часу проводив у театрі. Багато часу проводив над обдумуванням п’єси над якою працював. А вона закінчила медичне училище і отримала направлення на вступ до інституту.

• Я не хочу їхати від тебе, - промовила до нього.
• Ні їдь, я ніде не подінуся, я буду тут, у театрі! А ти ж завжди мріяла стати лікарем,- промовляв до неї,- я не хочу бути руйнівником твоїх мрій…

Як він дбайливо і ніжно тоді пояснив, що важливо реалізуватися. Надто важливо для людини не зрадити своїм мріям і планам. Як важливо не покинути посеред дороги ношу, а донести її і наповнити новими думками, знаннями та ідеями.

Повірила тоді. Поїхала і вступила до інституту. Лишила його у провінційному обласному центрі. Спочатку його листи були  довгі і трепетні. Він ніби викладав душу в них, ніби писав п’єсу їй, особисто. Вона мліла і чекала літа. Чекала канікул, літнього і його тепла. Мріяла бути із ним,  відчувати його ніжність і чути його оксамитовий голос. Скніла у надії занурити пальці у густину його чорного волосся. Сподівалася повернути ті солодкі ночі. Ох, солодкі і такі короткі. Ой тяжкі спомини в самоті пружинистого гуртожитського ліжка.

Потім листів стало менше. Потім листи стали байдужі. Заледве дочекалася літа. Здача останнього екзамену. І ось вона уже біля гуртожитку, де він жив.

• Виселився,- байдуже промовила вахтерка.