Однокімнання

***

Пройшло довгих п'ять років

А я так й не спізнав

Це однокімнаття –

Пекло чи рай?

Це однокімнаття для тіла чи душі

І чи в моїх руках від нього ключі...

Життя впирається рогом у шафу - купе

В люстру впирається і у стіл

А та червона кофта в чорнім куті

Мов крапка на старті розмаху крил...

Вікно ніби андроїд - екран

В нім різнодумства ще більше ніж слів

Я визволяю свій замкнений стан

І виганяю його у світи...

Враз погляд неначе вулкан

І біль наче скажений кіт

Однокімнаття це не океан

Це просто божевільного світ...

***

Повільними думками, рухами й словами,

Пливу в однокімнатній самоті

Й не відаю, що десь за берегами

Існуєш ти!

Тебе намріяв, вже не раз – та певне,

Була не ти то, а лиш тінь твоя,

Й зболіє надто голова,

І серце відклекоче мов Везувій,

Допоки не відчую – не моя…

Однокімнатне мабуть в мене серце,

Там місце є лише одній –

Намріяній, і ледь сумній,

З веселими іскринками в зіницях

І вірним поглядом, аж серце веселиться.

І плаче радістю півмертва самота.

Та чи існуєш ти?

Не відаю й не знаю, де берег той,

В однокімнатній самоті,

Словами, рухами й повільними думками,

Існуєш в моїх мріях, справжня ти.

***

Моїх віршів не читає ніхто

Лиш пару мертвих поетів

Лиш пару колишніх жінок

Всміхаючись із портретів

Моїм віршам бракує рим

Бракує ритму й змісту

Та не бракує їм дум

Та не бракує їм хисту

Моїм віршам у моїй голові

Енергію б чисту

Мені б життям наповнити дні

Мені б спокійного прихистку...

***

Без наслідків на буває жодних причин!

Аби мати силу вірити треба говорити із Ним!

Аби кроки здавалось тихішими треба, просто мовчки іти

І вірити, вірити, вірити у те, що бездоний шлях до мети.

Без умовностей бувають лише істинні слова!

Решта просякнуті різними: "А що?", "А хто?", "А як?"

І коли ти ладен вірити будь - кому, бо ти ж одинак,

Завжди знаходиться хтось, що б’є тобі прямо у тім’я, або навіть й у пах.

І що дивно, ти не відчуваєш, як думав, той пекельний біль,

Не ріже мозок струмом глумливий й нудний сум,

Лише сіяє думка на небі замість темних хмарин,

 - Ти ж одинак? Невже повірив, що можеш бути не один!

І болем відразу сковує інші думки,

Відразу пригадую жінку якій присвятив свої найкращі вірші,

Ту, яка грюкнула дверими, аж посипався прадавній пил

Із шафи, де скелети ховають таємниці наших війн.

І думаєш, я б повернув її і по - іншому розквітав би мій сум,

І можливо вже б татом називав мене маленький, ще досі не народжений мій син - пустун,

Але скелет відкривши двері благає: - О ні, аби лишень не вона!

І розумієш, що згідний з скелетом на тисячу відвертих "Так!"

Але кроки все сильніше і сильніше у повітрі гримлять,

І все тихіше й тихіше я ладен слова свої вимовлять!

І безкарно вдивляюсь в обриси різних жіночих тіней,

Щоб можливо побачити ту, що б повірила в справжність моїх ідей.

Щоб забути як складаються сумні вірші...

Щоб просто писати прозу про щасливі дні...

Про те, що пережите, давно відійшло внікуди...

А мені лиш залишилось без скелетів дивитися в очі її!

***

Зникає день,

Ховаючи півтіні.

Зникаю й я.

Тону у височінь

Своїх думок і мрій донині,

Про погляд твій,

Що мріється й ́горить.

Не має слів,

Лишилися лише знаки,

Без почутів минає третій лік,

Моїм рокам вже б діток обіймати,

А не шукати шлях у хащах рим.

Нема життя поза моїми днями,

Гнітюча біль лише і та чужа.

Коли ж я, власне, вже дорослим стану!

Коли півтінь сховається моя?

***

От ще би дим від сигарет і був би справжній сплін

А на стіні мертвий поет завмер, чекає рим

В душі свідомий чоловік втікає від подій

Життя біжить за ним одним та стадо гонить з ним

Усі біжать у майбуття якого вже нема

 Сьогодні лиш одна гроза втішає, як слова

А на стіні ожив поет з відразою в очах

В душі свідомий чоловік враз розуміє страх...

***

Немає поетів, лиш п'яний бунтар

Віршує нічному місту,

Втомлено топче старий тротуар

Шукає справжнього змісту

Вірить іконам минулих епох,

Що стосом поклали в коморі

І не відчуває вже дух перемог,

Та все ще боїться повторів

Боїться нових і підступних правд

Тих що вбивають поетів,

Ломлять рими, зривають шквал

Критики апологетів

П'яний бунтар - останній поет

Ночі, що стрімко минає,

Лиш ліхтарі знають толк у віршах

В тих, що під ранок згоряють...

***

Бездонність квартир

Мов бездонність сердець

Зїдає спотворені дні

Ми завжди одні

На окраїні міст

Зїдаємо душі собі

Безмежність квартир

В них прихований біль

Сотень років й того дня

Коли зломлена воля

Мов поранений звір

Вбиває майбутнє життя

Ми двоє з тобою

У вирі подій

У квартирі де волі нема

Безмежність душі

Налякані дні

Буття на краю життя

***