Ніколи не ходіть вночі у хащу лісу погуляти...

Ніколи не ходіть вночі

У хащу лісу погуляти.

Там пугач в глушині кричить,

Стогнуть вітри й шепочуть трави.

Дрімає ліс. Встають тварини.

Їх очі в темряві блищать.

А між дерев гуляють тіні.

Можливо справжні, а може й вигадані.

Вони розкажуть про легенду.

Про те, як вранці навесні,

Прийшов у ліс парубок юний

Зібрать бамбукові листи.

І працювали руки вміло.

Клубок заповнився сповна.

Ішов стежиною сміливо,

Щось весело наспівував.

Та не помітив бідолаха,

Як в царство темряви забрів.

Ходив, бродив, шукав на поміч - 

Ніхто йому не відповів.

Стало зникати денне світло.

Настала ніч, примарна, неясна.

Лишився наш герой один у пущі,

Покинутий, неначе сирота.

Як стало сил, то, може б і заплакав,

Та очі висохли і в них немає сліз.

Хлопець завмер, здивовано моргнувши,

Коли удалині раптом майнула світла тінь.

Скажи ж-бо, хто ти, рятівна примара?

Людина, звір чи посланець небес?

Від жаху кров у жилах застигає.

Вперед за маривом юнак вже.

Прекрасна жінка у червоній сукні,

Немов принцеса, що зійшла з казок.

Коли вона подасть тендітну руку,

Забудеш все, неначе страшний сон.

Іди за мною, хлопче, не лякайся.

Я проведу тебе у теплий, світлий дім.

Допоки ніч гуляє по земному світу,

Моєму голосу звабливому піддайся.

Він зачаровано прямує далі,

Не в змозі погляду від гості відвести.

І серце моє, хоч розум волає:

Не йди! Не йди! Не йди! Не йди! Не йди!

У місячному сяйві на узліссі

Величний темний палац виступає.

В просторих вікнах теплі кольори палають,

А з-за дверей мелодія лунає.

Що це за місце? Де я? Це все сон?

Здивовано юнак питає.

Але всміхається лукаво провідниця,

І двері в світ примарний відчиняє.

У замку бал. Танцюють гості.

Їх музика в танку кружляє.

Але чому на лицях ці дивні усмішки?

Годинник зупинився. Часу немає!

Налякано сахається хлопчина,

І до дверей поволі відступає. 

Та лихо: чомусь замкнені вони!

А жінка... Її ніби й не бувало!

Зупиніть музику! Скажіть, де вихід!

Проштовхуючись крізь людей, хлопець благає.

А їхні рухи наче на пластинці,

Обличчя мертві, бліді, нереальні.

Піддався я спокусі, солодким словам.

В розставлені тенета ночі втрапив.

Я між реальністю і сном блукав,

І на святковий бал мертвих потрапив.

Чи ще врятує щось мене?

Чи ще колись побачу світло?

У вікнах враз світанок розквітає.

Зникає те, що вже давно вважали зниклим.

І тануть гості, танець, музиканти.

Він прокидається під деревом у лісі.

Птахи співають, сонце світить.

Скажи, я бачив інший світ чи це мені приснилось?