Немов крізь сон до мене завітало сонце,
Воно мені сказало слова два:
Одне з них було тепле, щире, ніжне,
А інше — немов з моря дна.
І я прокинулась від слів тих непримарних,
Подумала: «Останнє дивува,
Чому у сонця є сторінка тепла,
А інша — дуже холодна?
В наступнім сні побачила те сонце,
Воно мені та мудрість відкрива:
«Чому ти так зважаєш на погане,
Якщо у тебе слова цілих два?»
І тут осяяння мене зрушило,
Ба дійсно, стільки часу я зважа
Лише на слово те погане, гірке,
А про хороше й зовсім забува!
Відредаговано: 13.03.2025