І знову писк у вухах і темнота в очах. Але знов поступово приходило все в порядок. Почувся голос з радіостанції. Чергова цікавилась, що з нами, ми не виходили на зв'язок пів години.
Ледве прийшовши до тями, ми оглянулися. Провід лежав на колії попереду нас. Гроза була страшенна. Отже, ми повернулися. Що ж чудово. Ми повідомили про аварію через грозу. Вказали де саме стоїмо.
Вже через годину примчали електрики. Дощ майже вщух. Провід, що перепалило демонтували. І до нас подали допоміжний дизельний локомотив. Поки це все відбувалося я виглянув надвір. Рейки як я й очікував були перерізані, але майже непомітно. Провід вже прибирали. А от на локомотиві красувалося чорнотою місце влучання блискавки.
Таки піде на пенсію старичок, а Васильович ще попрацює. Нас таки затягли на станцію, але замість піти відпочивати, мусіли ще скласти кучу паперів. Їх і так не мало, а ще й додався акт про аварію. Ледве діждалися заслуженого відпочинку. Уже в ліжку в мені знов заворушилися слова.
Що то було?
Невже кінець епохи?
Невже історія по колу в нас завжди?
І як же правильно рахувати роки?
повториться усе коли?
Невже не можна, щоб не убивати, Себе, когось, усіх...
Чи може просто досить жартувати,
Відмовитися від хибних втіх?..
Тут вже смартфон був, і навіть зарядитися встиг. Я записав вірша, але щось він мені не дуже сподобався. Мабуть, просто ніхто не відволікав. Так тихенько все ж я заснув.
І знаєте, мені таки приснився сон. Такий швидкий сон. Ніби на перемотці. Отже, я побачив ту катастрофу. Їй богу атомний апокаліпсис і в додачу клапті супутника, що добивають все живе.
Але життя не можливо повністю знищити. Природа сильна. На руїнах тої цивілізації утворилась нова. І так пʼять разів. Я навіть не уявляю яка ж то наша вже по рахунку, адже до того моменту так само могло бути їх безліч. Але от питання чи не остання? Хотілося б. Але не в сенсі, що більше не буде життя. Ні. Природа все одно знайде шлях до відновлення. Хотілося б, щоб більше не було розрухи. Але чи встигне людство. Побачимо. А я постараюся зробите все, що в моїх силах... Щоправда, а що ж у моїх силах? Поживемо – побачимо! Знання сила! А знаю я вже багато, але не все...
Кінець