10

Отож в новинах розповідали за той Вавилон. Там придумали чи то зброю, чи космічний корабель(не все можливо було зрозуміти) і буквально завтра будуть випробування. Род нервував, до речі я теж. Здається пахне керосином.

Щось намічається грандіозне. А я так і не вигадав як нам з цієї халепи виплутатися. Логіка мені підказувала, що шукати треба в нашому транспорті. Хоча то і не факт. Тож випросив у нашої охорони дозволу відвідати нашу залізяку. А як ще то все назвати, коли воно просто стоїть. Навіть батареї розрядилися...

Ми походили по кабіні й не тільки. Перевірили все, що могли. Була надія, можливо контакти батарей просто окислилися, чи щось таке. Але акумулятори ніби нові, проте пусті. Пусті в сенсі, ніякого струму в них не було, до слова, зовсім. Що робити я не уявляв. А передчуття було погане.

Здається гряде грядущий кінець.

Загрібає у лапи свої.

І хай йому грець,

Та думки неспокійні мої. 

Із памʼяті виринає,

Те що Місяць у нас лиш єдиний.

Я навіть не знаю,

Чи житиму тут ще годину.

Чи може уже час настав,

Та чому занесло нас саме сюди.

Щось я проспав.

Та не має поки що води... 

Не дивуйтеся за воду. То типу натяк на потоп. Здається пазли зійшлися. І легенди починають підтверджуватись. Вавилонська вежа то їх космодром, чи пускова установка, чи щось таке і вона то кінець... Кінець цій цивілізації. Мабуть.

Вже темніло. А я ходив по кімнаті й час від часу виглядав у вікно. Де дивні для мого ока супутники набирали барв. Дуже красива картинка. Жаль, що я не міг сфотографувати цю красу. Дуже шкода. А ще шкода, що не довго милуватися таким видовищем. Хоча попереду було видовище ще красивіше, але водночас і дуже страшне.