8

Настала ніч, та темніше не стало.
Васильович спав,
А мене від цікавості розпирало.
Як можливе таке, що ми бозна-де,
І куди все це приведе.

Три місяці світлом заливають кімнату,
А ми ще не знаємо, далі що буде.
На варті солдати...

А далі я позіхнув і заснув. Ще б пак, цілий день на ногах. Тим більше ранок вечора мудріший. А то аж надто багато інформації.

Мені приснилося, ніби ми й далі їдемо своїм маршрутом. Поїзд заходить на станцію, нас міняють і ми йдемо в будинок відпочинку. Все добре. Світить сонечко. Навіть не просто світить. Воно пече, засліплює. Я примружуюсь, але це мало чим допомагає.

І враз я відкрив очі. І дійсно сонце світить просто на мене. Але я вже не уві сні, я в цій камʼяній кімнаті. Поряд Васильович. Все ще ніби в тумані, але поволі починаю прокидатися.

— Ну що, прокинувся? Довго вчора не міг заснути?
— Та трохи було. – сонно промовив я. – А ти навпаки, якось скоро вже заснув.
— А що було робити. До речі, нам призначили аудієнцію. Тож збирайся.
— Оʼкей.

Що там було збиратися, хіба з думками. Я підвівся, протер очі й ми пішли до виходу. Там нас чекало дві особи цих великих людей в чорному. Вони ж нас і провели в велику залу. Посередині був величезний стіл з наїдками. Я мало слиною не вдавився. Як же воно все смачно пахло. Хоча реально я уявлення не мав, що то за страви такі.

За столом сиділо троє. Двох ми вже бачили, а хто третій не відомо. Нас таки запросили до трапези. І я був дуже вдячний за це, бо їв, а коли я їв?.. Давно... В майбутньому?.. Ну десь так.

Поки ми відпочивали нас добряче перевірили. І хвала богам ніхто вже не сприймав нас за шпигунів. І на тому спасибі. Крім того, ми обмінялися інформацією.

Ми розповіли про наш час. І Род подумав, що ми з минулого, далекого минулого. По перше в них був пʼятитисячний з хвостиком рік, а в нас лише дві тисячі з тим же хвостиком. По друге навіть мій смартфон був слабким аргументом. Тим більше він нічого не ловив, ще й вимкнувся, бо розрядився. Їх пристрої взагалі не потребували зарядки. «А силу свою беруть з ефіру» – мабуть, бездротова якась передача енергії. Якщо чесно, то я й сам нічого не зрозумів. Раптом задзвенів дзвін десь далеко. Знаєте такий як в церкві. І в кімнаті стало ясніше.

В них цікава мова, яку я б не брався б переводити в наші літери. Тим більше в них було якесь своє письмо. Цікаві такі велетні. І взагалі весь світ їх цікавий. А головне цікаво, що з ними трапилося і коли... І що трапиться з нами далі.