Глава 3. Благовістя

В часи Ірода царя іудейського,

Священик Захарія жив,

Авієвої черги — служіння ієрейського

Та за чергою в храмі служив.

Із роду Аарона його дружина,

На ім'я Єлизавета і були

У Бога, як свята родина,

Бо жили праведно вони.

Господні заповіді та накази

Сповняли без пороку все життя.

Але, дітей своїх вони не мали,

Бо Єлизавета безплідною була.

Похилі їм обом настали вже літа,

Коли, Захарії, одного разу,

Служити Богу черга вже прийшла,

Як він раніше і робив щоразу.

Згідно звичаїв священства, того дня,

Йому одному випав жереб увійти

До храму — святилища Господня,

Щоб покадивши Богу шану принести.

Незлічений народ іззовні весь стояв

Під час кадильного очищення,

Молився Богу і очікував,

Священної традиції закінчення.

Господень Ангел тоді йому явився,

Праворуч від жертовника кадильного стояв.

Захарія, побачивши, стривожився

І страх на нього, через це, напав.

Тоді почав до нього Ангел говорити:

"Захаріє, не бійся, почута молитва твоя,

Єлизавета, твоя жінка має сина народити,

Ти ж — Іоанн — надаш йому ім'я.

І радість будеш мати й ликувати,

Зрадіють многі через народження його,

Бо перед Господом великим має стати,

Вина й сікера не питимуть вуста його.

І він сповна Святого Духа буде

З утроби матері ще мати

І багатьох з синів Ізраїля він буде,

До Бога Господа їх, навертати,

І буде силою і духом Ілії пред Ним передувати,

Серця отців до чад понавертати

І непокірним думки праведних надати —

Щоб Господу довершений нарід підготувати".

Сказав Захарія до Ангела тоді:

"Від чого я пізнаю це?

Бо ж я старий і моя жінка в дні свої

Заматеріла вже".

І Ангел так почав відповідати:

"Я Гавріїл, стоячий перед Богом все,

Тобі надісланий сказати

Й  благовістити усе це.

І ось, змовчиш й не заговориш ти до того дня,

Допоки не відбудеться,

Бо не повірив ти в мої слова,

Які в свій час і збудуться".

А люди Захарію чекали і чудилися,

Що він у храмі все ще гається.

Як вийшов, то на нього всі дивилися,

А він їм не говорить, хоч і намагається.

І осягли, що в храмі бачив він видіння,

А він тільки кивав, безмовним зоставався.

Коли ж скінчив за чергою служіння,

Пішов до свого дому, де і залишався.

Опісля днів оцих

Єлизавета, його жінка, зачала й тоді,

П'ять місяців таїлася від всіх,

Говорячи собі:

"Так бо сотворив Господь мені,

Коли зоглянувся уже,

Поміж людей, в ці дні,

Мого безчестя позбавити мене".

І ось, як шостий місяць вже настав,

Бог, Гавріїла, Ангела Свого

У Галилейське місто надіслав,

Що Назаретом називається воно,

До діви, що заручена мужу одному,

Іосіф — якому ім'я,

Із Давидового дому,

А діви ж — Марія — ім'я.