XIX. Хорал

✟ Хор Темних Богів,
Плач Мертвих Зірок ✟

Жерло неба розчахнули.
Чорний попіл на жилах степів.
Чуєш?
Земля задихається…
Подих крайній – уже не твій.

Закістянілі хати без вікон.
Хрести всюди навскоси.
І Вій завиває старими мовами.
Ероса Змій на іконі зростив.

Мертве жито тихенько співає.
Кожна зернина – чиєсь ім’я.
Кров’ю писані кордони Долини.
Та вона не пригадує вже чия!

Хор чорних богів. Хор темних створінь.
Рот до землі. Коліна в багні.
Співай гімни Долині. Віднині й до нині.

Хор чорних відьом. Хор чорних мерців.
Горло розрізане серпом і місяцем.
Співай же оспівуй хворобу і Долину.
Зі зв’язаних жил, зітхалих троянд
Оспівуй, співай,
Бо Надія покине.

Діти Пітьми танцюють по колу.
Кістки дзвенять, дзеленчать.
З могильних каменів п’ють пам’ять,
спогади смокчуть із міста, все тягнуть і тягнуть,
і тягнуть,
і тягнуть..

.. в Інферно.

Скільки плоті згоріло в окопах.
Скільки голосів марили в дим.
Молитва – прокльоном по болотах,
де чахне й вимирає клятий старий дім.

Раз!
Два!
Три – падають хрести і хати!
Чотири!
П’ять!
Шість – тебе голодна відьма з’їсть!
Сім!
Вісім!
Дев’ять – з людської шкіри килим стелять!

Дев’ята брама – третій ключ.
Чорні боги відьом лоскочуть..

Їжте наші поля, пийте крики кошмарів.
В землю пальці попхайте. Зуби в залізо. 
Це причастя для вільних
і для мертвих вінчання.

Кажани з писка злізли..

– Ти ж хотіла бути вільною, сестро?
Сестро, дивись!
Хто прийшов на твій крик…

Ці пісні – не для живих.
Не живі блудниці.. прокляті сни.
Ці пісні вже давно прожитих,
вже давно прожитих марень
королівської відьми.