Поема Похмурої долини

Після вечора

Холодні дні пекучої зими
Смерть покривала пелюстками льоду
Над землями кружляли чорнії вітри
Сплітаючи свободи заходу і сходу.

Вільний подих. Кисню прохолода.
Мить скінчилась за вікном, відразу
Смолоскипи спалахнули
Під скажений лай собак і грозу екстазу.

Фарби лісу розплескались.
Віз скрипить не легше думки.
Від сновидінь позамикались
Мовчазні лісні чаклунки.

Не дивись під ноги долі,
У вікно не смій дивитись.
А як тільки чуєш шепіт,
То готуйся провалитись.

Зачинили двері хати,
замурували вікна, і лише в щілини часу
Вигляда осліпла.

Діви свічки запалили. Чекають кардинала.
Зірочки похмуро сяють. Нічка день переконала.

Плітки страхів. Бажані недосяжності.
Темні, мовчазні вистави негоди.
До пристрастей вечора прислухалися
Усі зимові демони лютневої колоди.

Подобається

#1094 в Містика/Жахи
#2595 в Різне
#663 в Поезія

Відредаговано: 07.03.2023