Глава 35. Сини Іакова

Сказав Іакову Бог Сам:

"Вставай, піди в Вефіль і живи там

І сотвори жертовник там Мені,

Богу, що і явився був тобі,

Коли ти від Ісава, брата твого, утікав

І від лиця його ти прихисту шукав".

Отож, сказав Іаков всьому дому своєму

Та всім хто був із ним, сказав він кожному:

"Вилучіть чужих богів від вас,

Тих всіх, що серед вас в цей час.

Цим вичистіть себе самі

Та ще змініть і ризи всі свої.

Підійміться і в Вефіль ми підемо,

І там жертовник ми сотворимо

Богу, що почув в скорботний день мене,

Оберігав мій шлях, зі мною був усе".

Отож, Іакову із рук своїх віддали

Чужих богів і серги у вухах, що мали.

Усе, під Теревінфом, що в Сикимі, закопав,

Іаков їх до цього навіть дня сховав.

Віддалився Ізраїль від Сікіми і тоді

Страх Бога навколишні міста мали всі,

Тому не гналися за ними всі вони,

Так відійшли Ізраїля сини.

До Лузи дійшов Іаков тоді,

Що зветься Вефілем в Ханаанській землі.

Дійшли й люди, що були із ним і він сам,

І жертовник сотворив він отам.

Вефіль він те місце назвав,

Бо там Бог явився йому, як втікав.

Від його брата, Ісава, ця втеча була,

Мерщій утікав від його він лиця.

Коли ж від Ревекки померла в ті дні

Девора, годувальниця, що зростила її,

Під дубом Іаков її поховав,

Що нижче Вефіля й "Дуб плача" назвав.

І Бог Іакову явився знов

У Лузі, як з Месопотамії Сірійської прийшов.

І Бог його благословив,

Тоді ж до нього й говорив:

"Іаковом ти не назвешся вже,

Не буде більше це ім'я твоє,

Але Ізраїлем назвуть тебе усі".

І Бог назвав його Ізраїль від тоді.

Іще до нього Бог сказав:

"Я Бог твій, примножайся, щоб зростав,

Народи з тебе і сукупності племен підуть,

З стегна твого іще царі зростуть.

І землю, що Аврааму й Ісааку дав,

Тобі вже дав її, щоб ти своєю мав.

Тобі і по тобі, сімені твоєму вся

Віддана оця буде земля".

І взійшов тоді вже Бог від нього,

Де Він з ним говорив, від місця того.

І кам'яний, Іаков, стовп поклав

На тому місці де Бог з ним розмовляв.

І вилиттям його облив,

Єлей жертовний на цей стовп полив.

Вефіль Іаков місце те назвав

І ім'я дав - де Бог з ним розмовляв.

Піднявся від Вефіля і за баштею Гадер

Іаков свій облаштував шатер.

Коли ж наблизився він до Хаврафа,

У землю як прийшов Єфрафа,

Рахіль рожати почала,

У важких родах мучилась вона.

Коли страждання уже дужчі мала,

То повитуха їй тоді сказала:

"Мужайся, бо важка в тебе година,

Сьогодні ж матимеш ти сина".

І ось, коли душа її вже полишала,

Бо від страждань вона уже вмирала,

Ім'я надала, син моїх страждать, йому.

Між тим, Веніамін, дав батько ім'я сину своєму.

Померла ж Рахіль, біля дороги Єфрафи її поховав,

Оце Віфлеєм і отам він стовп пам'яті побудував.

І цей стовп, де гроблиця Рахілі була,