Глава 21. Ісаак

Господь навідав Сарру,

Як казав їй того разу,

Саррі Господь так зробив,

Як їй тоді і говорив.

Зачала Сарра, народила

На старість Аврааму сина,

В той час, який Господь вказав.

Та Ісааком Авраам назвав

Народженого йому сина,

Якого Сарра народила.

На восьмий день його обрізав,

Як Бог йому і заповідав.

Мав Авраам уже сто літ,

Як Ісаак родився в світ,

Як Ісаака сина мав

І дуже він його чекав.

Сказала Сарра вже тоді:

"Сміх Господь зробив мені

І хто почує діло те,

Радіє він зі мною все".

Сказала Сарра ще таке:

"Хто скаже Аврааму це?

Дитину Сарра грудьми кормить

І сина в старості народить?"

І як дитя дещо зросло

І вигодуване було,

Велике частування він зробив

І того дня всіх пригостив,

Як Ісаак його вже син,

Узятий був вже від грудин.

І згодом, Сарра бачила між тим,

Єгиптянки Агарі син,

Що Аврааму був своїм

І сином рідним не чужим,

Жартував і насміхався,

З Ісааком її грався.

І Аврааму так казала:

"Я б їй притулок вже не дала,

Вижени оцю рабиню,

Не дай прихисток її сину.

Рабині син, ніяким чином,

Не успадкує з Ісааком, моїм сином".

Жорстокими здалися ці слова

Аврааму про Ізмаїла.

На що йому сам Бог сказав:

"Жорстокими, щоб ти їх не вважав.

І про рабу, і юнака,

Послухай Саррині слова.

Зроби усе що каже, ти собі,

Бо сім'я в Ісааці нарікається тобі,

А від рабині, з сина цього,

Народ великий зроблю з нього.

Бо він родина тобі також є

І сім'я він також твоє".

Як зранку встав вже Авраам,

Хліби узяв та міх води, Агарі дав.

А юнака він їй на плечі сам поклав

Та з дому їх вже відсилав.

І згодом у пустелі заблудила,

І де колодязь клятви, там бродила.

Як вже скінчилася у міхові вода,

Під кущем полишила дитя,

Навпроти нього відійшла,

Здалека сіла там вона.

На відстані, як з лука дострілити,

Бо вже не знала, що й робити.

І казала: "Щоб не бачити мені,

Як вже помре моє дитя собі".

Тож, здалеку вона

Навпрти нього сіла там сама.

Юнак же розкричався там,

Розплакався уже він сам.

І голос юнака Сам Бог почув,

Від місця того де юнак той був,

Тож Ангел Божий до Агарі заклика'в,

До неї з неба він тоді сказав:

"Що таке, Агарь? Не бійся,

Бог юнака почув від його місця,

Встань, візми на руки юнака цього,

Бо в народ великий Я зроблю його".

Коли вже Бог відкрив очі її,

Колодязь там побачила тоді.

І підійшла, водою міх сповни'ла

Та свого юнака водою напоїла.

Бог був з цим юнаком завжди,