Глава 17. Авраам

І стало Авраму на землі

Дев'яносто дев'ять літ в житті,

Тоді Господь йому явився,

Говорив і Ним Аврам святився:

"Богом Я доводжуся тобі,

Тож благо догоджай Мені,

Непорочним будь переді Мною,

Бо завіт кладу між Мною і Тобою.

І дуже Я тебе примножу,

Завжди тобі Я допоможу".

І на лице своє тоді він пав,

І Господь Бог ще йому сказав:

"Ось Я – з тобою Мій завіт

І знати тебе буде увесь світ,

Бо ти для безлічі народів

Станеш батьком їхніх родів.

І не назвешся більше ти Аврам,

А ім'я твоє буде Авраам,

Бо для безлічі народів Я тебе поклав,

Щоб батьком їх усіх ти став.

І дуже, дуже Я тебе зрощу

І у народи Я тебе кладу –

Походитимуть з тебе їх царі,

Народи і царі, твої нащадки всі.

Мій завіт між нами покладу,

Між Мною і тобою укладу.

І по тобі із сіменем твоїм, у покоління їх,

Завітом вічним буде для них всіх, –

Що буду тобі Богом, по тобі,

І сімені твоєму в роди всі.

Тобі і по тобі – роду твоєму,

Віддам Я землю Ханаанську всю,

Мешкаєш в якій ти сам,

У володіння вічне Я віддам.

І Богом буду для них всіх,

Якщо послухають ті слів Моїх".

Ще Бог до Авраама говорив отам:

"Збережи завіт Мій сам,

І ти, і твоє сім'я по тобі, від роду в рід.

І ось, тримай оцей завіт:

Між Мною й вами, і сіменем твоїм ще по тобі,

Від роду в рід, щоб статі чоловічої обрізались усі.

Плоть крайнюю обріжете ви свою,

На знак завіта між вами і між Мною.

І восьми днів ваше немовля,

Кожне статі чоловічої дитя,

Від вашого обріжеться те роду,

А ще куповане від свого зроду.

Що з роду іншого, не сімені твого,

Обрізати з своїми і його,

Обрізанням обрізатись йому,

І домочадцям і купованим у домі твоєму.

І буде з вами Мій завіт,

На плоті вашій вічний заповіт.

Від статі чоловічої на восьмий день,

Хто необрізаний залишиться лишень,

І не обріже плоті крайньої своєї,

З родини та душа погубиться тієї.

Бо зруйнувала Мій завіт вона сама,

Без Мене та душа залишиться одна".

До цього Господь Бог додав

Ще Аврааму Він сказав:

"Жінка твоя більше не зватиметься Сара,

Від нині ім'я буде в неї Сарра.

Благословлю ж її та дам тоді,

Від неї, щоб дитя ти мав собі,

Благословлю його в безмежні роди,

Походитимуть з нього і народи.

І його роду будуть їх царі,

Царі народів, з нього вийдуть ті".

І на лице своє пав Авраам,

І посміявся в думці своїй сам:

"Хіба столітньому відбудеться таке?

Чи родить Сарра дев'яностолітня вже?"

До Бога Авраам сказав:

"Хоча б Ізмаїл пред Тобою жив би сам".

Сказав же Бог до Авраама:

"Саме Сарра, що в жінку тобі дана,

Народить сина і як ти його візьмеш,

То Ісааком ти його назвеш.