Глава 4. Каїн і Авель

І пізнав Адам дружину,

Щоб примножити родину.

Зачала вона дитя,

Нове дала в світ буття.

Тож, дитину народила

Каїном благословила,

Ще додала вона згодом:

"Я дитя здобула Богом".

І доклала ще вона

Народити в світ дитя,

Брата Каїну родила

Авелем благословила.

Він підріс, став пастухом

І худобу загалом

Всю домашню випасав,

Землю ж Каїн обробляв.

І немало днів по-тому

Каїн приніс жертву Богу,

Із плодів землі зібрав,

Богу своєму подав.

Авель також подав Богу

З первородних овець лою,

Та ще до дарів додав

Різне, що з овець узяв.

І Бог зглянувся над цим,

Божий погляд був над ним,

Тож прийняв Господь дари,

Що від Авеля прийшли.

А від Каїна не взяв,

Жертв його Бог не прийняв

Та не зглянувся над ним,

Погляд Божий був не з ним.

Засмутився Каїн гірко

І лице його поникло,

Бо Господь не взяв дари,

Що принесені були.

І Бог до Каїна сказав

Всю неправду показав:

"Чому засмучений ти гірко,

Чому лице твоє поникло,

Чи добру жертву ти зробив?

Ти непорядно поділив

І цим недобре согрішив,

Біду собі ти сам зробив.

Не піддавайся ти йому,

Гіркому смутку своєму,

Нехай і кличе він тебе

На гріх, ти ж опануй себе".

І Каїн Авеля просив

І лагідно так говорив,

На поле, щоб вони пішли

І він погодився – дійшли.

Та як були вони у полі

І там гуляли так поволі.

Каїн на Авеля повстав

І вбив його та утікав.

Тоді ж Бог Каїна спитав:

"Де брат від тебе твій відстав?"

Він відповів Господу Богу:

"Хіба я сторож брату свому?

Не знаю я куди подівся,

Відстав від мене, забарився".

І Бог до Каїна сказав:

"Авель, брат твій, не відстав,

Ти убив його підступно

І кров від нього невідступно

Молить на Небо від землі,

Волає пролита Мені.

Що ж таке ти наробив?

І крові братньої пролив,

Земля уста свої відкрила,

З руки твоєї крові пила.

Ти проклятий на цій землі,

Стогнання матимеш всі дні,

Тремтіти будеш від роботи

І силу та не дасть, тільки турботи".

І знов до Бога він казав:

"Я покарань Твоїх зазнав,

Не сила винести мені

Це моє горе на землі.

І якщо Ти женеш мене,

То заховаю я себе,

Від лиця Твого піду,

Горе своє я сам знайду.

Завжди стогнати і тремтіти,

Буду на землі так жити,

Кожен, хто мене знайде,

З ненависті мене уб'є".

"Не добре ти казав оце, –