Розділ 3. Першим знайти телефон

— Валєра, кажу тобі світи! — буркав Богдан до свого товариша. — Та не в очі мені, — гаркнув він до Валерика, — Під кущі, під кущі світи! — кричав роздратовано.

— Бодь, я не розумію як твій телефон може бути десь тут, якщо ти навіть не був сьогодні коло ялинки? — і собі дратувався Валєра через те, що Богдан за кілька годин до Нового Року витягнув його шукати свій телефон. 

— Сам поняття не маю, — знову гаркнув Богдан, — Але бачиш ось програма відстеження показує, що він десь тут, тому не скигли й світи ліхтариком! 

— Та немає тут його! Ми вже все передивилися! — скиглив Валерик.

— Не все, — відрізав Богдан, дивлячись на сміттєві урни. 

— О ні, я туди не полізу, — заперечливо захитав головою Валєра, — Я хіба що ліхтариком тобі посвічу, щоб ти замість телефона якого лайна не вхопив, — захихикав. 

— Понаставляли тут тих смітників, нехай його, — бурчав Богдан обшукуючи вже четвертий, — Я зараз ригати почну. Де ж той телефон, ну?? — говорив сам до себе. — Пряміше світи! — крикнув до Валерика, — Бо я он вже в якийсь підгузок вляпався, — кричав, а друг заливався реготом однією рукою закриваючи носа, а іншою світячи на руки Богдана. — Все, давай дзвони мені, може почуємо де…

— Так дзвонили вже, — дратувався товариш, неохоче дістаючи мобільний, — Ти поспішай, Бодь, бо он…бачиш, — вказав рукою трохи вперед, — Твій конкурент намалювався, — сміявся, бачати як якийсь безхатько теж риється у смітниках, — Гляди першим знайде твою пропажу, — сміявся набираючи номер.

   Богдану аж серце в п'ятки гупнуло, коли вони з Валериком побачили як в руках безхатька вібрує його телефон. Бородатий чоловік лиш очі витріщив від такої знахідки. Тож в одній руці міцно стискав знайдений телефон, а в іншій напівпорожню пляшку. 

— Я перепрошую, але це моє, — підбіг до чоловіка Богдан.

— Що твоє? — зиркнув на нього безхатько, — Плящину забув допити? — запитував зухвало відпиваючи з неї, а потім простягаючи її Богдану, — На ось, допивай, — зареготав. 

— Ні, телефон мій.

— А це район мій, — обвів руками безхатько, — Все знайдене тут моє, затямив! — гепнув безхатько плящиною об урну, а Богдан ухилився прикриваючи голову, бо ймовірно думав, що та цілилася в нього. 

— Не боїсь, — зареготав чоловік, — Я твою кришечку чіпати не буду, але телефон, — говорив ховаючи знахідку десь в кишені штанів, — Залишиться в мене! Йди звідсіля! — гаркнув наостанок.

    Богдан вирішив не сперечатися, бачачи, що з безхатьком крутяться щонайменше троє собак, і всі аж ніяк не приязно налаштовані щодо нього. Прекрасний початок Нового Року, — подумав про себе. Але зрештою, він теж неправильно вчинив, щодо Таміли викинувши їхні стосунки на смітник. Певно варто хоча б перепросити?