40. Артем

— Артеме… Я б не хотіла говорити про цю знахідку… покупку, —  Таня бентежиться і опускає погляд. — Давай краще про вечерю. Раз ти вже тут — суп на тебе готувати? 

Мені подобається, як вона бентежиться. Подобається дивитись на неї в такому стані. Усмішка сама собою зʼявляється на обличчі. 

— Готуй, дякую, — ловлю себе на думці, що хочу, щоб всі мої вечори проходили так. Таня, її білизна, суп разом, чому ні… Малі… 

Вона ніби читає мої думки, але навпаки. 

— Тобі напевно незвично так проводити час, — каже вона. — Був би зараз десь в клубі, як вчора… 

— В якому клубі? — дивуюсь. — Я ніде не був вчора. 

— Ну звідки я знаю, куди ти ходиш? — вона знизує плечима. — Не був? — уловлює суть відповіді, і ніж на мить завмирає над картоплею. 

— Хіба що зустріч мав в ресторані, — трохи насуплююсь. — Нас було троє чоловіків, якщо що. І вдома я був рано. Може, о девʼятій. З чого ти взагалі взяла, що я ходжу зараз по клубам? У мене батько в лікарні, це раз. А по-друге… Зараз мене клуби взагалі в принципі перестали цікавити.

— Вибач, — вона повертається до каструлі. — Я просто подумала… Ну що ти як раніше… Правда, я не хотіла образити… 

 Я дістаю мобільний і відкриваю додаток здоровʼя. От не думав, що він мені для такого знадобиться, але дані з браслету точно не обманути. Показую Тані:

— Дивись, браслет показує, що опів на одинадцяту я вже спав. А клуби об одинадцятій тільки відкриваються.

Вона схиляється до мого браслету. Надто близько. Її волосся пахне чимось приємним. 

— А ти не дурень поспати, — каже з посмішкою.  

— Всяко краще, ніж чути музику, яка бʼє по вухах так, що взагалі ні про що не можна думати…

Насправді я зараз якраз ні про що думати і не можу. Думки плутаються, вона зводить мене з розуму. Хочеться торкатися. Цілувати її. Обіймати…

— Ти так смачно пахнеш… 

— Супом? — вона знову бентежиться, на щоках рум’янець. Таня завжди поєднувала в собі сором'язливість і вогняний характер. 

— Щось квіткове, ніжне, — шепочу на вухо. — Таке ж, як ти. І тому це пробирає більше, ніж зазвичай. Тобі надто личить цей аромат. 

— Мам! Артеме! — на кухню зазирають дві маленькі пички. — А що ви тут робите? 

— Я просто говорив з мамою, — кажу малим. 

Таня відсахуєтьсч від мене. 

— Суп поставили варити, — бурмоче вона. — Беріть Артема і йдіть в кімнату, скоро покличу вечеряти…

***

Ми проводимо цей вечір, як справжня родина, і мені це дуже подобається. Розумію, що дійсно хочу, щоб так проходили й інші мої вечори. Малі швидко втомлюються після пари ігор, а коли ми включаємо на телевізор якусь казку, то і зовсім засинають.

Година вже не рання, тож це і не дивно. 

Я не хочу йти звідси, але розумію, що навряд ми просунемось набагато далі, поки тут діти. 

— Знаєш, мені було дуже добре сьогодні з вами, — кажу чесно. — З тобою особливо…

— Я хочу сказати, — вона замовкає на мить. — Мені теж сподобалось… 

Я простягаю долоню до її щоки, зазираю їй в очі. Бачу, що Таня завмирає і майже не дихає. 

Подаюсь вперед і, прикриваючи очі, торкаюсь губами її губ. Максимально ніжно з того, що можу, бо насправді я хочу набагато більшого, цей поцілунок вмить розпалює мене, але я не хочу її злякати і відштовхнути. 

Таня швидко відсахується.

 — Добраніч, — каже. Торкається пальцями своїх губ. 

— Зустрінемось завтра? — зазираю їй в очі. Вважаю, що те, що вона нічого не сказала проти поцілунку, вже прогрес.

— Побачимо. 

Звучить обнадійливо. 

— До зустрічі, — усміхаюсь і таки виходжу з квартири.

Здається, все налагоджується. Ми знову зможемо бути щасливими…

***
Ось і чергова глава) Завтра і післязавтра глави виходитимуть о девʼятій ранку, не губіть книгу, попереду найцікавіше)