38. Артем

Мене пускають до батька тільки на наступний день. Але головне, що він врешті-решт приходить до тями. 

Виглядає втомленим і побитим, все ж, він постраждав в цій аварії, але лікарі сказали, що на щастя з внутрішніми органами все в порядку.

— Привіт, як ти почуваєшся? — сідаю біля його ліжка. Я завжди більше переживав за маму через її хворобу, а зараз думаю, що можливо, приділяв батькові недостатньо часу ці останні роки.

— Кепсько. Поліцаї сказали, що я винен в ДТП. Бо я щось вживав. А я не вживаю навіть алкоголь за кермом, ти ж згаєш. 

— Я знаю, — киваю. — Мені лікарі теж сказали про якісь речовини. Але я одразу подумав, що це на тебе не схоже. Може, ти просто випив якісь ліки? Від серця чи ще щось… Воно ж теж могло вплинути, думаю.

Мені все ж хочеться знайти якесь логічне пояснення тим препаратам. Хоча в голову лізуть не дуже хороші думки. Якщо батько нічого не вживав, це означало, що хтось міг йому щось підсипати… Але хто і навіщо? В цьому нема ніякої логіки… Скоріш за все, це просто якийсь невдалий збіг обставин. Мені дуже хочеться, щоб так воно і було. 

— Я не хворію. Тож не пив нічого. Я заїхав до Алевтини, ми випили чай і я поїхав додому. Потім мені стало зле, світ ніби поплив, — батько хмуриться. 

— Чай? — перепитав я. — Дивно. Від чаю тобі точно не мало стати погано. Може, хіба що в тебе якась алергія?... А що вона хотіла? Це вона попросила тебе приїхати? 

— Та ні. Нічого незвичного. Я думаю… Перед Алевтиною до мене заїздив Ковальський, привіз цукерки з коньяком… Треба їх перевірити. Той щур міг підкинути щось. Перевіриш? 

— Так, перевірю, — киваю. — А де вони? Вдома?

— Ні. Мали бути на офісі. Я ж був на роботі. 

— Певно, добре, що мама вже була в лікарні і нічого не знає, вона б дуже переживала, — я зітхаю. — Чи може тепер все ж варто їй сказати про те, що трапилось? Хоча б якусь легку версію? Вона ж все одно рано чи пізно дізнається. Коли ти не прийдеш до неї навідатись, наприклад. 

— Скажи авжеж. Вона переживає.

— Добре, тоді так і зроблю. Тримайся. Тоді я зʼїжджу за цукерками і віддам їх на експертизу….

***

Я дійсно розповідаю мамі лайтову версію, коли її навідую, кажу, що батько просто був неуважним, і що може йому треба найняти водія. Вона одразу йому передзвонює і бурчить, чому він одразу їй не подзвонив, але все ніби плюс-мінус нормально. Я радий, що вони принаймні поговорили.

Після цього одразу їду на офіс.

Але коли заходжу до кабінету і дивлюсь туди, де сказав батько, ніяких цукерок там немає.

 Це здається мені підозрілим. Батько ж казав, що вони тут. Може, зловмисник прибрав сліди? 

Я  викликаю батькову секретарку, але вона каже, що не бачила ніяких цукерок тут вчора. Бляха… 

Коли вже сідаю в машину, чомусь згадую про Таню. Я обіцяв подзвонити їй, хоча, розумію, що це був просто жест ввічливості з її боку сказати це. Але все одно я набираю її номер. Мені особливо нема з ким поділитися цією інформацією, тож думаю, що можу принаймні розповісти їй. 

Таня, на диво, бере слухавку. 

— Привіт, ти казала подзвонити щодо батька. Так от, він в порядку, якщо не рахувати зламаних ребер і невеликого струсу. 

— Так, я бачила сьогодні Алевтину, вона казала, — відповідає Таня. ʼ

— Не знав, що ви ще спілкуєтесь, — кажу їй. — Як там малі, одужують? Їм вже можна еклери? Можу обміняти пачку на домашню вечерю, або привезти щось і на вечерю, якщо ви тільки вдома… 

Ось і чергова глава!

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна)

Також чекаю на коментарі!